Як люди з банками-кредиторами судяться, і на чиєму боці правда та закон.
Не один рік потерпали волиняни від свавілля банків. Той, у кого вклади погоріли ще в радянському Сбербанку, в такі ігри гратися не спішив. А от молодше покоління досить активно йшло на різного роду фінансові угоди. Ішло, та потім стосунки з’ясовувало в суді.
Одна з подібних справ цими днями розглядалася в Апеляційному суді Волинської області. У служителів Феміди захисту шукав лучанин Анатолій Дмитрович.
Чоловік, зокрема, оскаржував рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2012 р. і просив таки визнати протиправними дії ПАТ «Діамантбанк». Зокрема – щодо підняття процентної ставки за кредитним договором.
Позивач, очевидно, міркував, що відтоді, як набув чинності закон про заборону банкам змінювати умови кредитного договору в односторонньому порядку і з’явилося відповідне доповнення у Цивільному кодексі України, позичальник стає з усіх сторін захищеним.
Одначе справа Анатолія Дмитровича показала: не все так просто. І перш ніж укладати з фінансовою установою угоду, треба зважити на кожен пункт домовленостей, а перед тим, як поставити підпис, подумати: чи зможеш ти виконати взяті на себе зобов’язання. Бо сам Анатолій Дмитрович, виявилося, не зміг.
Оскільки на судове засідання, котре відбулося 20 лютого, чоловік не з’явився і навіть свого представника не делегував, то в публікації доведеться керуватися лише фактами, що їх озвучила представник «Діамантбанку».
Вона, зокрема, повідомила, як іще 2011 р. пан Анатолій позичив у «Діамантбанку» гроші. Причому – на пільгових умовах. Адже фінустанова запропонувала йому кредит під 14,5%. Але запропонувала їх із умовою, що гроші будуть віддаватися вчасно, інакше відсоткову ставку доведеться збільшити.
Пан Анатолій на таке погодився. На кожному аркуші договору поставив підпис і забрав гроші.
Проте коли дійшло до віддавання, то справи виявилися кепськими. Місяць-другий-третій боргу – і банк став нагадувати про повернення.
Спочатку, за словами юрисконсульта, банк намагався владнати все по-хорошому. Його представники зустрічалися з Анатолієм Дмитровичем, пояснювали: чим більше зволікати з погашенням, тим глибшою ставатиме боргова яма. Чоловік погоджувався, але ніяких зрушень у плані повернення не здійснював. Із часом узагалі став уникати зустрічей.
Тому банк почав звертатися до позичальника у формі письмових повідомлень. Спершу – про заборгованість, потім – про підвищення процентної ставки на кредит (вона тепер замість 14,5% сягала цілих 30%). Чоловік повідомлення отримував, підтверджував це власним підписом. Одначе станом на 20 лютого жодної гривні з позиченого так і не повернув.
Ховаючись за статтю про заборону банкам підвищувати відсотки по кредитах, пан Анатолій не врахував, що в його випадку «Діамантбанк» це зробив не в ОДНОсторонньому порядку, а в результаті ДВОсторонньої угоди. Крім того, цей же банк відразу попередив: якщо позичальник вчасно не погашатиме позику, пільговість кредиту буде анульована, а процентна ставка стане такою ж, як для «непільгових» кредитів.
Словом, чоловік сам загнав себе у боргову яму. Що підтвердили рішення спочатку Луцького міськрайонного, а потім Апеляційного суду Волинської області.
Колегія суддів із розгляду цивільних справ, щоправда, нагадала: позивач може в касаційному порядку оскаржити таке рішення у Вищому спеціалізованому суді України. Та чи зміниться від того результат?
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.