Родове прокляття забрало життя в молодої жінки і тих, хто був їй близьким. Але не змогло забрати любові та уваги у двох її донечок.
Переступивши поріг цього дому, бачу молодого чоловіка і двох дівчаток. А ще – відеозапис весілля. Його тепер вмикають часто. Бо тільки з екрану 10-річна Настя і 3-річна Ангеліна бачать маму живою…
Історія Валентини Хоречко з Рожища не просто сумна – сповнена містики і трагізму. Та найбільше вражає, що всі біди, котрі випали на долю жінки, мають зв’язок із темними силами…
У БУДИНКУ ПІД НОМЕРОМ 13
– П’ять років тому ми з Валею познайомилися. Вона вже мала дитину від першого шлюбу, – розповідає Віктор Хоречко. – Та це не завадило нашим стосункам.
Тоді чоловік навіть не надав значення трагічним фактам із минулого своєї обраниці. Як-от трагедії, пов’язаної з появою на світ першої доньки Валі – Насті.
Того дня зранку жінка народила дитину, ближче вечора пішла зателефонувати й повідомити мамі, а поділитися радістю вже не було з ким – ненька того ж дня померла. Причому – у віці 37 літ.
Через два роки після смерті мами, знову ж таки молодим, пішов зі світу батько. А сама Валя стала матір’ю-одиначкою, адже розпався шлюб із першим чоловіком.
– Через кілька місяців після того, як ми з Валею почали зустрічатися, померла її бабуся. Коли одружилися, відразу після весілля така хвороба мого батька розбила, що він от уже шостий рік лежить паралізований, а мама кинула роботу, аби його доглядати, – провадить Віктор. – Відтоді, як із Валею побралися, постійні сварки почалися.
Чоловік ні колись, ні зараз у магію не дуже вірить. Та на той час не придумав нічого ліпшого, як піти до чеченки – ворожки Тамари, котра мешкає в Рожищі. Слова, що їх почув, не просто не заспокоїли, а ще більшу смуту внесли. «Ви живете в будинку під номером тринадцять. Покиньте його, продайте і купіть квартиру. Інакше не бачити вам щастя, – сказала тоді провидиця. – На жіночому роду вашої обраниці бачу тяжке прокляття. Його наслали люди, які живуть поблизу дому під номером 13. Через їхні заздрощі ваша дружина помре молодою. Але встигне народити сина».
Від почутого Віктор сам не свій повернувся додому. Слова чеченки розповів Валентині. Проте вона була категорично проти того, аби купувати нове житло. Сварки після відвідин ворожки припинилися. Але і пророцтва почали збуватися…
Невдовзі у подружжя Хоречків дійсно з’явилася спільна дитина. Щоправда, не син, а донька. Коли Ангеліні виповнився рік, молода мама стала помічати щось неладне: у вазі швидко втрачала, голова боліла.
Коли подружжя поїхало на обстеження до Луцька (це було рік тому – у лютому 2012-го), навіть не гадали, ЩО їх чекає попереду.
– У дружини виявили рак четвертого ступеня. Хірург тоді заспокоював Валю. Казав, кишківнику треба час для відновлення. Та мені повідомив інше: максимум, скільки проживе дружина, – місяць… – провадить Віктор.
Операцію зробили в кінці червня. Після хірургічного втручання Валентина з усіх сил трималася за життя. Навіть думати не хотіла, що у 26 літ не поборе хвороби. Та дива не сталося. 7 лютого, у Вікторів день народження, вони з дружиною вперше звернулися до лікарів, а через 7 місяців – 7 серпня 2012-го – Валю вже хоронили.
Старша Настя тоді все розуміла. А от дворічна Ангеліна не знала, що таке смерть. Дивлячись на мертву, все допитувалася, чому ненька до неї не підводиться, не бере на ручки. «Мама в люлі…» – пояснювала всім, хто у ті сумні години приходив до небіжчиці.
Моменту поховання Ангелінка не бачила: то було зайве. Місцем, де маленька прощалася з мамою, була церква. Тож і зараз, більш як через півроку після смерті Валі, трирічна доня не може пройти біля храму спокійно: «Там мама… Я хочу до мами…» – благає вона. Щоби заспокоїти дитину, Віктор приводить Ангеліну додому і вмикає відеозапис. Той, де вони із Валею такі молоді й щасливі…
ЩОБ ДІТИ НЕ ЛИШИЛИСЯ БЕЗ УВАГИ
Після похорону, каже Віктор, здавалося – усьому кінець. Відштовхував будинок, у котрому разом із Валею так дбайливо робили ремонт. Не цікавила робота. Навіть жити не хотілося. Але зараз потрохи все нормалізується.
– Через 40 днів після похорону постійним моїм помічником став наш районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, – взявши Ангеліну на руки, продовжує Віктор. – Коли його фахівець Олена Королюк уперше прийшла до нас, я був дійсно радий такій підтримці. Адже з покійною Валею вони товаришували, працювали разом. Мої Настя й Ангеліна тягнуться до Лєни, як до близької людини.
Керівник Рожищенського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді Олег Шварцкоп, який, власне, і познайомив із сім’єю Хоречків, пояснив: сьогодні жодна родина, котра опинилася у скрутній ситуації, не лишається без уваги фахівців центру. Кожен опікується закріпленою за ним територією. У самому Рожищі, приміром, таких спеціалістів є чотири. Також працюють фахівці майже у кожній сільській і селищній радах. Причому вони не чекають на звернення, а самі йдуть до людей.
– Під нашою увагою сім’ї такі, як Хоречки, також ті, де виховуються інваліди, сироти й напівсироти, такі, де замість рідних батьків опікуни, де дорослі зловживають алкоголем тощо, – перелічує Олег Юрійович. – Серед актуальних питань, що ними активно займаємося, – протидія дитячому алкоголізму, тютюнопалінню, безпритульності.
Робота центру не проста, погоджуються його працівники. Адже справу маєш не тільки з паперами, а насамперед із людьми. Причому людьми, які опинилися у дійсно критичній ситуації.
– Спочатку треба було дуже обережно налагоджувати контакт: і з дітьми, і з Віктором. Адже кожне слово могло завдати болю, – провадить пані Олена. – Ми влаштували Ангелінку в садочок. Я приходжу до Насті у школу, спілкуюся з класним керівником про успішність і поведінку дівчини. Постійно навідуюся до Хоречків додому.
Молодому татові, котрий у 26 років став удівцем, така підтримка дуже допомогла. Адже, зізнається Віктор, вона дала зрозуміти основне: світ не без добрих людей і не дай Боже біда – фахівець із соціальної роботи завжди буде поруч.
– Допомога наша – різнопланова, – зазначає Олег Юрійович. – Ми консультуємо, у разі потреби – помагаємо оформити документи на матеріальну допомогу, соціальні виплати тощо. Головне – аби дитина отримала все, що їй передбачила держава, й ні в чому не відчувала потреби.
В об’єктиві Рожищенського районного центру соціальних служб – родини, в яких батьки зловживають алкоголем, ведуть аморальний спосіб життя, не належним чином виконують свої обов’язки.
– Хоречки – це той гарний приклад, де подібних проблем ніколи не виникало. Навіть після трагічної смерті матері. А от є у нас по селах зовсім інші сім’ї: держава платить на дітей немалі кошти, натомість батьки ці гроші тільки отримають – відразу чи борги віддають, чи на гулянку пускають, – наводить приклад Олег Юрійович. – Наші фахівці із соціальної роботи беруть таку ситуацію на озброєння. Неодноразово проводять профілактичні бесіди. Попереджають про загрозу позбавлення батьківських прав, якщо тато з мамою не зміняться. І ви знаєте, вже видно позитивні зрушення: у хатах з’явилися пластикові вікна, у дітей – новий одяг та краще харчування.
Тому фахівці районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді на перспективу планують налагодити ще більш тісну співпрацю із сільськими та селищними громадами, лікарями, педагогами, правоохоронцями, депутатами місцевих рад. Бо тільки так можна кожну дитину оточити любов’ю та увагою. Навіть ту, яка лишається без найріднішої людини…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.