Про впливового пенсіонера, безробітних соціологів і ТОП-100 по-волинськи…
На рівні ментальності українцям завжди було цікаво перемивати іншим кісточки. І не важливо, за яких обставин те діло робиться: чи то куми за чаркою балакають про спільного знайомого, чи бабці, сидячи на лавці під будинком, чи жіночки-сусідки. В будь-якому разі справа – захоплива. А віднедавна ще й ефективна та навіть прибуткова. Бо реалізовувати потенціал у цій царині можна з претензією на професійність. Наприклад, створити… рейтинг най-най-най, подати його громадськості, наче святковий пиріг, і дістати натомість дивіденди. Ніби й нічого аж такого в тому ділі немає: ну складуть ще один список із ВІП-облич, ну побалакають трохи, одначе…
Нещодавно черговий рейтинг репрезентували в Луцьку. Визначали сотню найвпливовіших волинян. Причому – вдруге. Вперше перелік впливових видали на-гора у 2012-му. За рік картина помітно змінилася: чи то здатність впливати в окремих персон вичерпалася, чи то Фортуна взяла та й крутнула хвостом. Словом, результати рейтингу як мінімум подивували: впливових потасували, наче карти в колоді.
Так, Борис Клімчук, голова облдержадміністрації, за версією десяти (а це – журналісти та місцеві аналітики, як вони себе називають) укладачів ТОП-100, ще рік тому очолював список, а нині – на почесному… другому місці. Лідер рейтингу – нардеп від Маневицького виборчого округу №23 Ігор Єремеєв. Впливовий? Так. Одначе, чомусь таке шановане видання, як журнал «Коментарі», не вперше саме Бориса Петровича називає найкращим серед українських керівників виконавчих гілок влади.
Ще один народний обранець Ігор Палиця за рівнем впливовості – третій. Рік тому був п’ятим. Але то – таке, бо вагу цих поважних панів ніхто применшувати не збирається. Натомість неабиякий подив викликає той факт, що автори рейтингу із 48 позиції у 2012-му Романа Микитюка, начальника Ягодинської митниці, а тепер і депутата облради, підняли аж до 9-ї. Помітний прогрес. Така ж ситуація з головним лікарем Волинської обласної клінічної лікарні: Івана Сидора із 65-ї позиції перемістили на 26-ту. Таких нюансів чимало й акцентувати на кожному, певно, не варто. Зауважу лише, що, на думку авторів ТОП-100, співак Сашко Положинський має значно більше впливу, аніж начальник УСБУ у Волинській області Володимир Мельникович. Невже останньому потрібно… заспівати? Тільки ж цінність генерала і всієї спецслужби – не в багатослівності, а в іншій специфічній роботі…
Кілька персон у переліку – уродженці області, але тут не проживають. Тож назвати їх волинянами досить складно. А тим паче вести мову про реальний вплив на ті процеси, котрі відбуваються на теренах краю і стосуються, якщо не кожного мешканця, то більшості. У переліку не лише посадовці, політики та бізнесмени, а й кілька журналістів, письменників та діячів мистецтва. На усіх – із десяток позицій. Таке життя, що мисляча інтелігенція – не в фаворі. Се ля ві, як кажуть французи.
Не можу не згадати Антона Кривицького, котрого внесли до ТОП-100 як… впливового пенсіонера (79-та позиція). Авторитет Антона Федоровича ніхто не візьметься заперечувати, однак визначення його соціального статусу відверто подивувало.
– Вважаю себе активним пенсіонером, – повідомив пан Кривицький. – Не полишаю роботи: працюю консультантом на громадських засадах у двох фірмах. Чи я впливовий? Багато людей, які зі мною працювали в різні періоди, тепер займають впливові й важливі посади. Запитують поради, цікавляться моєю думкою. Якщо можу – підказую. На певні процеси якоюсь мірою впливаю. Зокрема в Луцьку, де не один рік працював міським головою. Тепер, коли йду вулицею, глянувши на перехожого, можу одразу визначити: місцевий він чи приїжджий.
А от Олена й Микола Голєви, на думку авторів проекту, здатні впливати лише спільно (27 місце). Цікава позиція…
Одначе залишається відкритим питання: на які саме процеси здатні впливати всі ті персони? На економічне, політичне, суспільне, культурне життя краю? На формування думки кожного жителя області? Чи не надто широке коло сфер впливу? Такі запитання зосталися без відповіді. Та й однозначно сказати хоча б щось – практично нереально, бо надто різних людей, котрі займають різні посади й працюють у кардинально різних сферах, звели до купи.
– Насправді складання будь-якого рейтингу є дуже довгою процедурою, – зауважив декан Інституту соціальних наук СНУ ім. Лесі Українки Леонід Кондратюк. – Перший крок – визначення сфери діяльності тих, хто входитиме до переліку. Інакше діла не буде. Одначе до такої справи, як створення різноманітних рейтингів, слід ставитися досить обережно, адже на стовідсоткову об’єктивність розраховувати не випадає. От, до прикладу, є конкурс «Учитель року», де й визначають кращих педагогів. Аби отримати відповідний статус, необхідно пройти складну процедуру. Чим вона складніша, тим більше шансів говорити про достовірність результатів.
Виявляється, на Волині складати рейтинги на професійному рівні, підкріплюючи дослідження науковими й реальними соціологічними даними, можуть лише фахівці Інституту соціологічних наук СНУ. Правда, в період виборів політики й партії користувалися послугами столичних соціологів.
То як же визначали цього разу, кому який щабель у рейтингу дістанеться? Спершу окреслили коло достойних – 170 осіб, а тоді із них обрали сотню. Автори ідеї керувалися чотирма критеріями: розмір особистих статків чи наявність прибуткового бізнесу; посада; рівень публічної довіри; ділові, родинні, бізнесові та інші зв’язки. Одначе ще під час презентації ТОП-100 автори змушені були визнати: об’єктивність – дуже приблизна, бо якщо про заробітки державних службовців та окремих посадовців можна дізнатися із їхніх декларацій про доходи, то фінансові можливості бізнесменів і решти впливового товариства визначали… на око. Якщо з посадою (хоча різні крісла передбачають не однакові можливості) та зв’язками більш менш зрозуміло, то з рівнем публічної довіри – ні. У цей критерій укладено все: і кількість голосів виборців, якщо мова йде про того, хто балотувався, і харизма, і безпосередньо публічність.
Зрештою, подібна ідея має право на існування. Питання в іншому: з якою метою створюють такі й безліч інших рейтингів? Невже питання визначення рівня впливовості тих чи інших персон настільки злободенне для простого волинянина? Чи воно актуальне для того, хто потрапив в рейтинг? Тим паче, що серед сотні ймовірно впливових волинян без проблем можна знайти тих, чий вплив більше ніж сумнівний, однак бажання розвивати власну політичну кар’єру чимале. Тож коли країна живе від виборів до виборів, потрапляння у будь-який рейтинг – спосіб знову нагадати про своє існування.
– Мені соромно, що моє ім’я – на п’ятдесят сьомій позиції, одначе ще більше сорому було б, якби, бува, опинився на першій, – підкреслив Віталій Карпюк, заступник голови облдержадміністрації. – Бо всі ці рейтинги – ніщо інше, як спосіб заробити. Когось згадують, бо за те заплачено, а когось – для годиться, для загальної картини. Хіба у польському Любліні складають отакі ТОП? Та ніколи! Наша біда в тому, що вузи продукують політологів, а їм нічим зайнятися!
Та якщо звести все до бажання громадян знати, хто є хто, то складання рейтингу, навіть доволі необ’єктивного, – непогана ініціатива. Одначе не варто забувати, що подібні переліки одночасно є надзвичайно ефективним інструментом сучасного маркетингу. І політичного також. Як не крути, а то – елемент впливу на суспільну свідомість, бо в такий спосіб нам нав’язують конкретно сформульовану думку щодо визначення пріоритетів.
І чи потрібно представникам ЗМІ братися визначати десятку, сотню чи тисячу розумних, красивих чи впливових? Теж – питання. А їх у цій справі більше, ніж відповідей. Бо ж парадокс: соціологія показує критично низький рівень довіри людей до депутатів по всій державі, а в нас вони – мало не взірці для наслідування…
Певно, тому й маємо сьогодні неоднозначну ситуацію, коли вплив багатьох респондентів, як і рейтинг у цілому, – переважно паперовий.
Світлана ГОЛОВАЧУК.