Держава серпа й молота канула в Лету, а свої атрибути лишила… під парканами. Вийшло, як у тій приказці: наступали танками, а втікали санками.
Кожен, хто в’їжджає у Місто шахтарів зі сторони Іваничів, може побачити монументальну споруду, де поруч із написом «Нововолинськ» височіє бетонна красуня. Чому шахтарський край у її автора асоціювався з жінкою у вишиванці, сказати трудно. Символічно над містом вона піднімає квітку і, очевидно, натякає на процвітання промислового осередку. Але не той уже цвіт, не той…
Натомість кожен, хто раптом вирішить під’їхати до Нововолинська, так би мовити, «з поля», мимоволі натрапить на іншу бетонну жінку. Де? Під парканом одного з м’ясопереробних підприємств. Хтось нещадно розбив вщент якусь чималу монументальну споруду, що, напевне, свого часу прикрашала подвір’я комбінату чи заводу і слугувала символом тогочасної робітниці. Але ціна монумента в очах його руйнівників виявилася такою мізерною, що залишки так і зоставили… на задньому дворі й у бур’янах.
Тож колежанці цієї монументальної робітниці – жінці з узбіччя – пощастило більше: вона увінчує орієнтир на наймолодше місто області. А тому приречена пожити довше.
Наш кор.
На фото: колишні кумири – у закутках сучасності; неушкоджений симовл Нововолинська.