Нема того краму, щоб купити маму

Якось рано-вранці у редакції пролунав телефонний дзвінок. Мешканка с. Купичів Турійського р-ну Людмила Навозняк зважилася винести непросту правду про життя-буття власної сім’ї за поріг дому. Хоч і непросто їй далося таке рішення, але на кону – доля її внучки. Ось уже майже рік, як Софійка (з етичних міркувань ім’я неповнолітньої змінено, – авт.) живе у бабусі в Купичеві. Чому? Одного дня її привезла сюди мама (тато ж – а саме він родом із Купичева – перебуває у місцях позбавлення волі). Лишила і поїхала… І коли згодом бабуся, побачивши, що невістці байдуже до виховання дітей, запропонувала горе-матері, аби дитина і жила у Купичеві, і навчалася. Та погодилася. А ще через кілька місяців вона спокійнісінько напише відмову від власної дівчинки і навіть сама повезе її завірити до нотаріуса (!)… Тим часом удома в неї залишатиметься ще одне маля – менший Софійчин братик (від іншого чоловіка). Згодом ціла гвардія чиновників буде приводити Таню (так звати матір дівчинки) до свідомості і змушувати її… бути матір’ю. А жінка – мов перекотиполе… Сходитиме з путнього шляху за першим подихом вітру. Чи можна склеїти розбитий горщик, навіть якщо тебе до цього спонукають завдання державної ваги?

Тетяна Прогонюк із дітьми живе у с. Жовтневе Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського р-ну. Молода сім’я. Двоє діток: старшій – вісім літ, меншому – буде п’ять. Чоловік – за ґратами. Мешкали біля батьків, дітьми опікувалися більше баба з дідом, ніж мати з батьком. Але в один рік Тетяна втратила і матір, і батька. Випробування жінка не витримала – і покотилася згори вниз… Не надто зважаючи на те, що їстимуть і як житимуть кровиночки, дбала про своє: чоловіки, розваги, безкінечні мандри… Якось, подейкують, залишила вдома малих, сама пішла. Дівчинку тим часом прив’язала за ніжку до дивана (щоб нікуди не втекла з хати). Поки діти бавилися, диван зайнявся від грубки. Дітей від найгіршого врятувало те, що хлопчик зумів через кватирку вилізти й покликати на допомогу. Тліюче ліжко загасили. Але цей випадок не змусив матір замислитися над своїм життям. У вересні Софійка пішла до 2-го класу. Навчання було – таке, яке й життя… Вже у жовтні матір привезла хвору дитину свекрусі. Але забирати малечу додому в Жовтневе ненька не поспішала. Коли свекруха, пошкодувавши дитину, запропонувала Тетяні лишити дівчинку, щоб до школи ходила у Купичеві, мати не заперечувала. І, відчувши полегшення, не надто й цікавилася, як живеться її дитині в бабусі. 

Усього-на-всього місяць просидівши за партою у 2-му класі, дівчинці довелося звикати до нової школи. А педагогам спільно з психологом школи та за активної участі бабусі підтягувати малу школярку в навчанні. У характеристиці зі школи с. Жовтневе за підписом директора та класовода зазначено: дівчинка приходить на заняття брудна, часто пропускає уроки, «занедбана у сімейному вихованні», «відстає у навчанні, що робить її безпорадною у навчальному процесі». Зі слів учителів школи у Купичеві, їй було дуже важко адаптуватися до нового колективу. Але діти радо її прийняли у свою шкільну родину. Підтягнулася вона й у навчанні. На початку 2-го класу ще не знала й деяких букв (очевидно, це наслідок частих пропусків уроків). Але зараз навчається, запевняють у школі, якщо не на 9 чи 10, то принаймні на 7. Софійка не приховує: хоча маму шкодує та любить, але краще їй – із бабусею. Показує обручик із бантиком: це єдине, що мама подарувала дитині з жовтня до квітня. 

Тим часом матір до дівчинки за весь цей час навідалася тільки раз… Якось (зі слів навіть не бабусі, а звичайних мешканців Купичева, які добре знають Тетяну та її вдачу) була навіть на празнику в сусідньому селі, але дитину не провідала. Хоч, як запевняють у селі, ніхто й ніколи невістку з Жовтневого з оселі Людмили Навозняк не гнав. Та й спілкуються родичі нормально. Правда, більше Людмила Степанівна контактує із братами невістки. У них – свої сім’ї. Не витримавши такого байдужого ставлення Тетяни до дитини, Людмила Степанівна прийняла рішення стати опікуном Софії: «Мені відразу закинули, що це через гроші, – поспішає заявити мешканка Купичева. – Та ради Бога! Чи ж то великі гроші?! Дитину шкода віддавати, бо ж бачу, що пропаде там. У неї в хаті гульки, п’янки, і чоловіки всякі приходять. А що як дитину зґвалтують, не доведи Боже! Страшно. Розумієте? Он люди із сусіднього села розказували, що бачили, як вона на празнику горілку своєму хлопчику давала. Йому ж і п’яти нема!»

Однак саме це рішення бабусі й стало причиною пристрастей, що вже кілька місяців вирують у цій родині. Щоб побачити проблему з різних сторін, ми попросилися на засідання однієї з комісій у Володимир-Волинській райдержадміністрації, де мали вирішити, чи рекомендувати органу опіки й піклування позбавити Тетяну батьківських прав чи ні… Адже Тетяні дали місяць часу, щоб вона взялася за розум і принаймні почала наводити лад у сім’ї.

За день до засідання комісії у Купичів навідалися Оваднівський сільський голова Сергій Панасевич разом із соціальним працівником та мамою дитини. Приїхали, щоб… забрати Софійку. Правда, не забрали. Бо вирішили піти назустріч проханню тамтешніх вчителів, психолога, дирекції школи, сільського голови, які хотіли, аби дівчинка спокійно закінчила навчальний рік. 

На комісію, що відбулася під керівництвом голови райдержадміністрації Валентина Скуби, прийшла і Тетяна, і її два брати, і тітка, і, звичайно, свекруха з адвокатом. Фахівці, котрі входять до складу колегіального органу, і сільський голова, і соціальний працівник Оваднівської сільської ради одностайно запевняли: Тетяна виправляється. Це сім’я замість того, що підтримувати, хоче її добити. 

«Ми дали Тетяні місяць для покращення ситуації, – такими словами розпочав зібрання Олександр Смоляр, начальник відділу у справах дітей райдержадміністрації. – Проблема була в тому, що в мами – важке матеріальне становище. Зараз, на мою думку, створені належні умови проживання. Представники служби двічі виїжджали на місце, соціальний працівник постійно працює з цією сім’єю. Мама займається особистим господарством, перебуває на обліку в центрі зайнятості». 

Кажучи про те, що причиною ситуації, яка склалася в цій сім’ї, є лише матеріальна скрута, члени комісії, здалося мені, лукавлять. Бо причина – таки дійсно в матері та її безвідповідальності. Хоча земляки стояли за Тетяною, можна сказати горою: «Розумієте, у неї за один рік померли матір, батько та бабуся. Лишилася біля розбитого корита. Трохи пила, трохи гуляла. Але виправляється. Не скажу, що стала ідеальною. Але проситься на роботу, ходить у сільську раду», – каже Сергій Панасевич. 

Людмила Навозняк зауважила: в принципі від Тані з дітьми не відхрещувалася ніколи. Помагала не тільки їй, онучці, а й меншому хлопчикові. Харчі давала. Зі сватами мирно жили. Терпець увірвався, коли побачила, що невістка ступила не на той шлях: «Таня приїхала до малої лише раз, коли я попросила привезти дитячого велосипеда, бо сусідські діти катаються, а вона й собі хоче. Привезла і пішла. Через кілька днів прибула на престольний празник – і подалася в гульки. На канікули я сама привезла малу їй. З Нового року Таня пішла вже на наші села: вдома закінчилися чоловіки, стала шукати у нашому районі. Дитина два місяці пролежала в лікарні, а через три дні після виписки вона взяла хлопчика і поїхала гуляти по району. Наші соціальні працівники знайшли дитину, дали знати братові. Брат подзвонив – і вона тоді швидко вернулася. Я подивилися на це все і кажу: «Таню, що ти робиш? Раз тобі дитина не треба, я оформлю опікунство і буду сама відповідати за дівчинку», – пояснила жінка членам комісії у стінах Володимир-Волинської райдержадміністрації. 

Рідні брати, схоже, теж втомилися щоразу рятувати сестру від можливості скотитися на самісіньке дно. Допомогти цій сім’ї вони не цураються. Однак, як запевнили, теж вважають, що Тані було б легше з одним дитям жити. А інше – нехай живе у Купичеві. 

А що ж сама Таня?.. Не зовсім охайна. Перелякана. З тремтячими руками. Два слова зв’язати не могла. Сказала лише, що хоче бути з донькою і буде за нею дивитися. Як це їй вдасться на 300 грн доходу, з яких сплачує 250 грн кредиту щомісяця, напевне, і сама не відає… А відмову написати і завірити документ у нотаріуса їй, мовляв, наказала свекруха (хоч як таке зробити, бо тобі хтось сказав, я, як матір, не уявляю, – авт.).

«Як ви думаєте виховувати дітей?» – запитав у неї Валентин Скуба.

«Малу в школу переведу… Буду старатися…» – це все, що почув.

Зрештою, комісія не знайшла відповіді на запитання: чи варто рекомендувати позбавити цю жінку батьківських прав. Тим паче, тільки на одну дитину. Зрештою, жінці дали ще три місяці – до липня. За цей час Тетяні мали допомогти оформити документи на отримання матеріальної допомоги, заодно й простежити за тим, який спосіб життя вона вестиме. Рішення комісії можна пояснити єдиним: забрати дитину в матері – найлегше, але спершу треба використати усі шанси допомогти їй. 

«Ви розумієте, що її корова – це тепер ваша корова, – звернувся голова райдержадміністрації до Сергія Панасевича. – Маєте подивитися, щоб і сіно було заготовлене, і город посаджений… Я виділю Тетяні матеріальну допомогу з фонду депутата облради, щоб погасила свій кредит. Таких безпорадних, як вона, – дуже багато. Якщо ми всіх позбавлятимемо батьківських прав, то буде страшно… Треба з нею працювати».

Держава взяла на себе мужність заявити, що до останнього боротиметься за те, аби діти залишалися біля рідних батьків, навіть якщо ті десь оступилися на життєвій дорозі. Чималенька ланка соціальних фахівців та служб мусить рятувати родину з останніх сил. Ось – одна із нещодавніх цитат Уповноваженого Президента з прав дитини Юрія Павленка: «Завдання, яке ставить Президент, – зробити все можливе, щоб зберегти родину для дитини, допомогти батькам, які переживають складні життєві обставини, не втратити батьківський потенціал, не втратити право на виховання своїх дітей». Правда, чесно кажучи, під час засідання комісії виникало запитання: де були всі відповідальні за таку роботу служби увесь рік, поки Тетяна пила-гуляла і мало не згубила своїх дітей? Адже поки Людмила Навозняк не заявила про наміри офіційно стати опікуном дівчинки, ніхто й оком не моргнув. Ніхто й не подивувався з того, що жінка з двома дітьми живе на 300 грн. Адже про такі сім’ї мали б знати у певних структурах… Оговталися. І все каміння легко кинули в… бабусю. 30 червня невістка забрала в неї внучку до Жовтневого. Свекруха ж подала документи до суду. 

P.S. Згодом ми обов’язково повернемося до цієї теми. А поки поцікавилися у сільського голови Сергія Панасевича, як живеться Тетяні. «Зарано подзвонили», – сказав голова. За кілька днів він із нею мав їхати забирати Софійку з Купичева попри те, що дівчинка відпочиває у літньому таборі. Земляки налаштовані до бабусі мало не вороже. Горе-матір працює на громадських роботах. Другу матеріальну допомогу ще не оформили. Всередині травня картоплі Таня ще не посадила… А недавно приїхала у Купичів із хлопчиком, попросила свекруху поглядіти дитя, поки вона корови попасе, та й поїхала назад. Правда, наступного дня у Жовтневому корови погнали пасти сусіди… Складно бути матір’ю.