«Коли я сина на цьому подвір’ї в армію проводжав, то тут хлопців у три ряди стояло, а коли внука – то тільки шестеро…» – дивувався вголос дідусь одного із тих новобранців, яких 22 квітня урочисто проводжали до війська на подвір’ї призовної дільниці Рожищенського віськоммату. Все було традиційно: матері у хустинах втирали сльози, батьки, дідьки і діди давали мудрі поради, військовий комісар наказував: не забути про найсвятіший обов’язок – синівський… Словом, служити хлопцям радили тільки так, щоб земляки ними гордилися!
Реалії армійського сьогодення загальновідомі: весняний набір до лав Збройних сил України – яскраве тому підтвердження. За словами Рожищенського військового комісара підполковника Олега Алєксєєва, торік набір був удвічі більшим. Цьогоріч до армії з Рожищенського р-ну «спорядили» шестеро майбутніх захисників держави. Щоб стати справжніми воїнами, їм ще належить пройти вишкіл. Поки ж вони покірно рихтувалися в дорогу: хто в компанії рідних, хто з командою друзів, з якими тільки вчора відзначили випровадини…
Усі завтрашні строковики – із сільської місцевості: Володимир Мельник – із с. Кременець, Ростислав Полупенко із с. Брище, Сергій Мандзюк із Лукова, Богдан Радчук із с. Літогоще, Михайло Кравчук із Ольганівки, Іван Жовнірук із Вітоніжа.
– Так, сьогодні ми відправляємо лише шість хлопців. Відповідно до державної програми розвитку Збройних сил України, яка передбачає перехід на контрактну службу, нині – скорочений набір. Наш район на 50 відсотків виконав програму по контрактниках, – рапортує підполковник Олег Алєксєєв.
За мить він уже (і напевне, не вперше цього дня) даватиме парубкам настанови у дорогу. По-перше, повернутися через рік справжніми мужчинами. По-друге – не забувати про те, що вдома щодня чекають звісточки від сина-солдата. Солідарним із воєнкомом був і перший заступник голови Рожищенської райдержадміністрації Тарас Войтович. Офіційно благословляючи юнаків на строкову службу, просив із честю виконати не тільки армійський, а й синівський обов’язок. На згадку про урочистості працівники відділу сім’ї та молоді райдержадміністрації презентували юнакам фотоальбоми. Щоб було де армійські світлини зберігати.
…Поки ж на подвір’ї призовної дільниці звучать символічні пісні про матір, Батьківщину і журавликів, пробую ближче познайомитися з тими, хто уже завтра захищатиме спокій держави, зокрема і мій спокій теж… Історії – типові. Парубки – зі звичайнісіньких сільських родин. Може б, і не служили, якби влаштувалися у житті після шкільної лави якось міцніше. А перспектива все життя ходити за плугом не дуже тішить сьогоднішніх юнаків, отож шукають майбутнього – і в армійській стихії. А раптом щось, як-то кажуть, вигорить…
В одного із них, Івана Жовнірука, навіть прізвище військове. Жовнірами називали солдатів польської армії. Юнак із далекого і небагатого с. Вітоніж рішення служити в армії чи ні приймав самотужки. І хоч як мама Наталія Юхимівна не відмовляла, наполіг на своєму. Головний аргумент: після служби буде легше влаштуватися у житті. Хоча родині без Івана буде непросто:
Він у мене перший помічник. Один господар вдома. Батько з нами не живе… Старша донька замужем. А хазяйство маємо чимале, як зазвичай у селі. Без нього буде трудно, – зітхає ненька. Тішить її одне: служити недовго.
А мріяв Іван бути десантником (як інакше?)… Правда, десантників держава наразі не потребує. Тож, як запевнив воєнком, служитимуть хлопці з Рожищенського р-ну у внутрішніх військах і в 101-й бригаді охорони. Це – Донецьк або Київ. Хто, як і де відбуватиме строкову службу, залежатиме уже від самих юнаків. Бо після урочистостей на подвір’ї призовної дільниці вони відбули до обласного комісаріату, де триватиме розподіл по командах.
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: шість парубків-орлів із Рожищенського р-ну незабаром поповнять лави українських строковиків.