Коли на замовлення кремлівських ідеологів один із радянських журналістів, критикуючи Прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, обізвав її «залізною леді», ніхто не думав, що первісний негативний зміст цього поняття припаде до душі самому об’єктові критики. Тож з усіх прізвиськ, якими за життя обдаровували цього керівника виконавчої влади британської імперії, саме ярлик «залізна леді» Маргарет Тетчер імпонував найбільше. І тут немає нічого дивного: Маргарет, яка походила зі звичайної англійської родини торговців, дуже не любила, коли її називали «донькою бакалійника». Особливо, коли в 1992 р. отримала титул баронеси!
Взагалі, пані Тетчер, яка померла 8 квітня ц. р. на 88-му році життя, для багатьох може служити прикладом, як у сучасному світі звичайна жінка може зійти на п’єдестал всесвітньої популярності. Як усі, вона закінчила школу, а потім вступила на юридичний факультет Оксфордського університету. Здобувши вищу освіту, отримала диплом адвоката. А ще – вийшла заміж та народила двійнят. У 34-річному віці стала депутатом парламенту, після чого постійно перебувала в органах влади різних рівнів. Апогеєм став період 1979-1990 рр., коли Маргарет Тетчер як лідер Консервативної партії була обрана Прем’єр-міністром Великої Британії.
Стійка послідовниця ідей яскравого антикомуніста Уїнстона Черчілля, у міжнародній політиці вона виступала з позиції жорсткої критики СССР і зробила все для того, щоб «імперія зла» (за висловом її колеги, Президента США Рональда Рейгана) врешті-решт розпалася. Мало того, її уряд негласно допомагав душманам воювати проти уряду Демократичної Республіки Афганістан та «обмеженого контингенту» радянських військ, які брали участь у воєнних діях. А ще в суперечці між Великою Британією та Аргентиною щодо Фолклендських (в британській інтерпретації) та Мальвінських (аргентинський варіант) островів: коли дипломатичні суперечки зайшли в безвихідь, Маргарет Тетчер не тільки наказала військам штурмом оволодіти спірною територією, але й «на публіку» здійснила постріл по ворожих позиціях із бойової гармати!
У внутрішній політиці вона також проводила політику «залізної руки»: домоглася закриття нерентабельних державних шахт, приватизувала велику кількість збиткових підприємств, вгамувала профспілковий рух…
І за життя, і після смерті в Маргарет Тетчер було чимало прихильників та опонентів. Щоправда, вона, схоже, мало зважала на те, що про неї думають інші, бо звикла діяти на власний розсуд.
Проте процедура прощання з Маргарет Тетчер показала, що «залізна леді» – не така вже й металева. Мало того, навіть після смерті ще раз показала свою волю та силу. Але вийшло так, що перевершила власноруч написаним сценарієм похорону навіть сумнозвісні радянські сценарії поховань вождів! Мало не фараонські почесті, якими обдарувала сучасна влада Великої Британії свого колишнього прем’єра, показали: на «туманному Альбіоні» потужні іміджмейкерські акції вміють робити навіть у дні трауру…
Те, що Маргарет Тетчер, готуючись відійти у Вічність, склала список запрошених на траурну церемонію, це ще зрозуміти можна. Але навіщо формувати список промовців? Із якого дива було проводити репетицію процедури «державного похорону», коли центральну частину Лондона спочатку посеред ночі перекрили для руху всього транспорту, а потім возили й носили вулицями та храмами порожню домовину, накриту прапором Великої Британії?
До такого, чесно кажучи, навіть ненависні для пані Тетчер «совєти» не додумалися: навіть коли генсека ЦК КПСС Леоніда Брежнєва ховали біля Кремлівської стіни, то до проведення репетиції ніхто навіть не міг додуматися! Єдиний випадок, пов’язаний із нічними процедурами з домовиною покійника, відбулися лише тоді, коли прах Йосипа Сталіна за рішенням Політбюро винесли з мавзолею і закопали під мурованою стіною Кремля…
І чи варто дивуватися, що серед приблизно 2000 учасників траурного прощання з Маргарет Тетчер не було ні вдови колишнього Президента США Ненсі Рейган, ні першого й останнього Президента СССР Михаїла Горбачова? А що не запросили на похорон діючого Президента Аргентини Крістіну Фернандес де Кіршнер, то це також не випадковість: Велика Британія навіть у такій ситуації продемонструвала, що своїх ворогів не прощає й через багатьох років після завершення війни… Що ж, цілком у стилі «залізної леді».
Володимир ДАНИЛЮК.