Працювати вчителем англійської, творити науку в царині психології, малювати в стилі чорно-білої абстрактної графіки, ліпити ексклюзивну біжутерію з глини. Все це – до снаги Ользі Гошовській. Скажете: надто великий перелік, аби бути реальністю? Може, й так. Одначе недарма кажуть: не святі горшки ліплять.
– У кожної людини є потреба в творчості, – так пояснює Ольга свою прихильність до мистецтва й тендітними жіночими пальчиками з ідеальним манікюром формує з полімерної глини троянду. Рухи – прості, але майже магічні. Відтак розумію, що то – вже навіть не хобі, радше спосіб сприйняття світу.
В Олиній шафі сережок, намиста, браслетів, перстеників ручної роботи – сотнями. Виготовлення прикрас із полімерної глини – останнє й особливе захоплення дівчини. Та найцікавіше, що зліпити – половина справи. Головне – вправно той виріб… приготувати у пічці чи каструлі. Бо, аби полімерна глина стала твердою пластмасою, її необхідно піддати термічній обробці. Всі, хто культивує мистецтво термопластики, зазвичай використовують звичайну кухонну електричну чи газову пічку, а Ольга – ще й окріп.
– Ефект однаковий, – каже майстриня й витягає з невеличкої каструльки… пару сережок. Далі чекає, аби вироби підсохли, й лише тоді продовжує чаклувати: прилаштовує до металевих основ та покриває лаком для блиску.
Як поводитися з барвистою глиною, дівчину ніхто не навчав. Спершу спрацював творчий азарт, відтак і довелося приборкувати термопластику самотужки.
– Історія насправді дуже проста, – всміхається майстриня. – Якось побачила на одному з інтернет-сайтів вироби з полімерної глини. Яскраві такі, симпатичні, хоча й примітивні. Спершу зацікавив сам матеріал, а тоді все закрутилося.
Зрештою, практика – велике діло. Тож нині робіт у Ольги Гошовської вистачить на масштабну виставку. Хоча подібна імпреза (й не одна) в житті цієї дівчини вже була. Правда, не у Луцьку… Але про це – трохи згодом.
Ольга – не корінна лучанка. Обласний центр Волині став її містом усього лише два роки тому. Тому й не дивно, що дівчина із неприхованою ностальгією в голосі розповідає про Дрогобич, де минуло і дитинство, і юність, про вулички Львова й особливий творчий галицький дух, котрий там витає.
Що привело до Луцька? Звісно, викрутаси долі. Батьки майстрині вирішили переїхати до Луцька, адже глава сімейства – доктор психологічних наук, професор Ярослав Гошовський – отримав запрошення очолити у Східноєвропейському національному університеті ім.. Лесі Українки кафедру вікової психології. На той час і Ольга навчалася в цьому ж університеті в «стаціонарній» аспірантурі. І нині – вона воліє здобути ступінь кандидата наук та працює над дисертацією з психології, досліджуючи, до речі, вкрай цікаву проблематику – феноменологію психозахисту у структурі самоприйняття особистості. Має 23 наукові публікації з відповідної теми!
– З тонкощами психологічної науки знайома давно, як і мої сестри-близнята, – каже дівчина. – Наше дитинство було густо пересипане термінами й поняттями, бо тато – справжній професор, науковець до кінчиків пальців. Мама – Дар’я Тарасівна – також спеціалізується на психології, кандидат психологічних наук, працює разом із батьком, на посаді доцента в університеті. Пам’ятаю, яким було моє здивування, коли з’ясувала в початкових класах, що однокласники не знали значення слова «інфантильний».
Відтак цілком логічно, що донька продовжила справу батьків. Логічно, та не зовсім, зважаючи на арсенал графічних робіт Ольги й… філологічну освіту.
– У Дрогобичі сім років навчалася в тамтешній художній школі, – розповідає Ольга. – Мої роботи «їздили» за кордон на виставки, зокрема в Угорщину, Нідерланди та Китай. Навіть мала намір здобути відповідну професію, тому останні два роки посилено працювала над графікою.
Графіка в авторки направду дуже цікава. Переважно – чорно-біла. Лише окремі роботи виконані в кольорі. Коли ж у Дрогобичі відкрилася персональна виставка Ольги Гошовської під назвою «Паралакси свідомості», львівські знавці цього виду мистецтва відзначили: в полотнах чітко проглядається інноваційний авторський стиль. Але раціоналізм узяв гору над польотом творчої фантазії, тому після завершення екстерном 11-го класу, дівчина вступила на факультет романо-германської філології Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Чи шкодує? Звісно, ні, бо багажу знань забагато не буває.
– Поміркували, що знання латини, англійської та німецької не зашкодить, – продовжує Ольга. – Та й зараз маю можливість навчати діток іноземної у Маленькій школі. Непросто, але така справа мені теж подобається. Взагалі вчительська робота, а особливо з маленькими дітьми (я ж навчаю тих, яким від трьох до п’яти), вимагає колосальної віддачі енергетики. Інакше діла не буде. Згодом зрозуміла, що від психології також не відійти, тому здобула ще й другу вищу освіту. Зараз навчаюся в аспірантурі. Але для творчості завжди є місце, тому шукаю її в усіх аспектах життя.
Навіть квартира Ольги – творче гніздечко. Це одразу кидається у вічі. Десь – льняна серветка з візерунками, десь – дрібнички з глини й загалом – відповідна аура.
– Робота з глиною забирає багато часу, але поки маю вільніший графік, адже уроки в Маленькій школі тривають не весь день, – каже майстриня. – Зазвичай намагаюся зробити одразу все, що задумала. Можу цілу ніч ліпити, якщо є натхнення. Для мене – то наче заспокійливе.
Здавалося б, у цієї дрогобицької лучанки є всі шанси зробити з хобі бізнес, адже нині біжутерія – на піці популярності. Проте… Як не крути, але реалії сьогодення такі, що ручна авторська робота ціниться нижче, ніж китайські конвеєрні речі. Хоча матеріальна складова давно програла у двобої з прихильністю Ольги Гошовської до мистецтва. Зазвичай рукотворну красу, заряджену виключно позитивною енергетикою, молода науковець… дарує. А це – теж свого роду мистецтво й ціла житейська психологія.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото з особистого архіву Ольги ГОШОВСЬКОЇ.