З виконуючим обов’язків старости с. Берестяне Василем Гусаком ми зустрічаємося не вперше. Тож вітаємося як добрі знайомі.
Василь Григорович приїхав у Цумань у власних і в службових справах. Поєднав їх, аби не витрачати зайвого часу, який у селі завжди на вагу золота.
– Василю Григоровичу, від нашої попередньої зустрічі минуло вже майже два роки. Досвід роботи і сільського голови і старостування у Вас є. Скажіть, що Вам вдалося зробити за той короткий проміжок часу?
– Враховуючи той факт, що ми вже два роки є об’єднаною громадою, то зробити вдалося набагато більше, ніж коли були окремою одиницею. Усе-таки, з’явилися певні фінанси, які дають можливість щось планувати у якомусь населеному пункті. Багато ресурсів вклали в берестянську школу. Зробили також ремонти Будинку культури, садочка. Це все про моє рідне село, досить віддалене від центральної садиби нашої громади. Люди вдячні за вуличне освітлення. Тішимося тим, про що в Європі та інших цивілізованих країнах давно забули і не згадують. Само собою зрозуміло, що воно має бути. Частково відремонтували дорогу. Словом, стараємося все робити, аби покращити добробут наших людей.
– Скільки жителів нараховує ваше село?
– До тисячі. Якщо точно, то нині в ньому проживає 887 людей.
– З клопотаннями різними багато до Вас звертаються?
– У переважній більшості люди приходять за довідками різного характеру. Це про склад сім’ї, наявність земельної ділянки тощо. Видати їх – це у моїх функціях. Так що людям не доводиться їхати де-інде. Усе вирішується на місці. Враховуючи карантинні обмеження, спричиненні коронавірусною пандемією, жителі села майже не їздять. Коли виникає якась необхідність, роль посильного беру на себе. Безпека завжди повинна бути на першому місці.
– Цікаво дізнатися, як живуть ваші земляки, чим найбільше переймаються? Тримають господарку, дають їй лад?
– Без господарки селянина уявити важко. Так було, є і,напевно, буде і в майбутньому. Нехитрий харч якийсь мають. Але коли говорити про велику рогату худобу, то її поголів’я зменшується з кожним роком, навіть незалежно від того, що є лейкоз чи якісь інші хвороби. Люди збувають тварин та їдуть на заробітки. Робочих місць, як таких, у нашому селі нема. Кругом відбувається скорочення, в тому числі і в місцевому лісництві. Через те люди не мають можливості працювати. Без грошей вижити неможливо. Тож шлях один – закордонне заробітчанство.
– У такій ситуації про якесь будівництво вести мову зайве?
– Абсолютно. Хто ж буде будуватися, коли нема коштів? Якщо раніше було проблемно купити хату в Берестянах, то тепер вибір дуже широкий. Багато населення – це люди похилого віку. На перше січня у селі проживало 48 людей, яким більше 80 років.
– На якусь підтримку від громади вони можуть розраховувати?
– Багато людей поважного віку обслуговує соціальна служба, яка в цьому році організована при нашій громаді. Її працівник постійно цікавиться, чи в людини є необхідні продукти, яку вона ще потребує допомогу, у тому числі й у прибиранні приміщення. Робота, скажу відверто, не кожному для снаги. Не обходиться і без допомоги як родичів, так інколи і сусідів. Хоча в більшості такі люди живуть разом з дітьми та онуками.
– Що найбільше культивується на присадибних ділянках ваших односельчан?
– Найбільше сіють різні зернові та садять картоплю, яка віддавна вважається у нас «другим хлібом».
– Якщо сіють багато зернових, то значить тримають коней.
– Так, коней тримають. Зараз тяглової сили в селі більше, ніж корів.
– Фермерством хтось з ваших земляків займається?
– Маємо лишень одного фермера. Це Михайло Назарчук. Основним видом його діяльності є вирощування зернових. У наших умовах утримувати худобу надзвичайно складно. Комарів та всякої мушні стільки, що та корова на полі може не вижити.
– Але ж колись люди якось утримували.
– Бо тоді ніякої альтернативи не існувало. Виживати треба було. Тепер молодь жити так не бажає і не обтяжує себе непосильними клопотами. Не сподобалося щось, взяв і поїхав. Знає, що може заробити. Для чого йому та корова? Щоб здавати молоко за 5 грн за літру? У магазині, по суті, за молочний перегон платимо в чотири-п’ять разів дорожче. Таке ставлення держави до нашого селянина, якому стає все важче виживати.
– Яким Вам бачиться майбутнє нашого села? Які його перспективи? Що потрібно зробити державі, щоб наше село виглядало привабливим?
– Від ОТГ залежить небагато. У міру своїх можливостей об’єднання утримує те, що можливо. Ви ж були в Берестянах, бачили нашу школу, садочок. У нас є все. Але нема головного – піклування державних посадовців про наше село. Якщо держава не поміняє політики у цьому важливому сегменті, то села, як це бачимо на прикладі східних областей, поступово зникатимуть з Української мапи.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото Віктора РАЙОВА: тимчасово виконувач обов’язки старости с. Берестяне Василь Гусак.