За кілька днів увесь християнський світ увійде у найвеличніше і найсвітліше свято – Великдень. Людство готується до нього сім тижнів – саме тільки триває Великий піст. І саме стільки Ісус Христос провів у пустелі, чекаючи свого розп’яття за людські гріхи. Ми не завжди усвідомлюємо величного значення цього свята, не так старанно, як би того хотілося і потрібно, готуємося. Та все ж… Настоятель Свято-Покровського храму с. Маяки (Луцький р-н) протоієрей Михайло Бучак каже, що головне для кожного – віра, та, що живе в душі.
ЩИРА СПОВІДЬ
Запитую у священика, чи варто йти до сповіді перед самісінькою Пасхою, коли, як кажуть у народі, у церкві збираються найбільші грішники.
– Ідіть до Бога, коли відчуваєте таку потребу. Не важливо, зробите це перед Великоднем чи у будь-який інший час, – чую у відповідь. – Головне, аби ви робили це щиро, а не тому, що перед Пасхою маєте традицію сповідатися. Якщо ж таке бажання йде дійсно від серця, то не має значення, який час для цього обираєте. Єдине: йдучи на сповідь напередодні свята, людина створює сама собі певні незручності. Адже це можна порівняти, наприклад, із вибором часу для відвідин лікаря. Ви приходите, наперед знаючи, що буде величезна черга й доведеться довго чекати.
Але то ще не все. Не раз чула, як знайомі пояснюють своє прагнення «скинути гріхи» в останні дні перед Великоднем. Мовляв, менше встигну нагрішити. Тут для усіх розчарування: адже, як запевняє отець Михайло Бучак, є люди, котрі протягом години спроможні нагрішити більше, ніж хтось інший за рік. Гріхи ж годинами не виміряєш…
Священик також радить своїм парафіянам причащатися у Велику ніч, бо найбільша благодать Божа сходить на землю саме у час Христового воскресіння. У Біблії є слова Ісуса Христа: «Я є хліб життя». Отже причастя і є тим «хлібом насущним», котрий у молитві просимо в Бога на кожен день.
Буває також, що до сповіді людина йде навіть не щороку перед Пасхою, а значно рідше.
– То – просто неуважне ставлення до свого спасіння, – вважає священик. – Але нерідко трапляється, що людина, котра не була на сповіді десять чи й більше років, кається більш щиро, ніж той, хто постійно ходить до церкви…
НЕ Я Б’Ю – ВЕРБА Б’Є
По-перше, чому саме вербу освячують у церкві, адже коли Ісус входив у Єрусалим, дорогу йому встеляли пальмовим гіллям?
Та все просто. У нас пальми не ростуть, тож визнання і честь заслужено дісталися саме вербі, бо вона першою розпускається навесні. Це дерево – символ відродження життя.
Кожен знає, що освячені у церкві гілочки треба зберігати протягом року. А ще люди здавна вірили, що це гілля має дивовижну силу і може захистити від усього лихого. Тож із дитинства кожен пам’ятає, як мама чи бабуся лагідно вдаряють по руках, ніжках, примовляючи: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень-Великдень». Мовляв, я тебе вербою не б’ю, а проганяю гріхи.
Але що ж робити із гіллям, котре пролежало у вас цілий рік?
– Та є чимало звичаїв, із цим пов’язаних, – розповідає отець Михайло Бучак. – Господині спалювали їх у печі, де потім випікали паску. Можна також підпалити на городі, розвіявши полем попіл – щоб гарний урожай був. Іще раз наголошую – все маємо робити із глибокою вірою. Інакше просто втрачається сенс. Цього року, наприклад, я посадив вербову гілочку коло хати. Тепер дивитимуся, як вона ростиме, і знатиму, що це деревце – особливе.
Після освячення у церкві залишається чимало гілля, тож священик каже, що завжди забирає його додому, кладе на горищі і свято вірить у те, що так оберігає свій дім від усього лихого.
СТРАСНИЙ ЧЕТВЕР
Або чистий. Це – день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Ввечері у церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових. Свічкою, принесеною із церкви, випалюють зображення хреста на одвірку над входом до хати. Ту свічечку, як і вербу, зберігають увесь рік.
– Ми так звертаємося до Бога, просимо, аби лихо оминало дім, – веде розповідь протоієрей Михайло Бучак. – Ця свічечка має велику силу, знову ж таки – у поєднанні з вірою. Її треба запалювати, коли важко на душі, коли охоплює відчай, і молитися, просячи в Бога сили пережити біду і побороти проблеми. Нехай горить вона, коли страшно у негоду чи хтось із рідних захворів.
ЯКЩО НЕ ЗМОГЛИ ОСВЯТИТИ ПАСКУ
Мій сусід завжди ходив до церкви безпосередньо перед тим, як розпочинали освячувати великодні кошики. Тож і того року зібрав усе, як годиться, й під ранок вирушив до храму. Але не встиг… А подруга, котру доля закинула у російський Мурманськ, зізналася, що просто побоялася сама йти до храму у чужому місті. Вона дуже переживала, що її паска лишилася неосвяченою…
– Буває, ми дійсно залежні від обставин, – пояснює священик. – Але ж… Розумієте, вкотре не полінуюся наголосити: головне те, що у вашій душі. Можна просто у той час, коли відбувається обряд освячення (чи й у будь-який інший) помолитися, попросити у Бога прощення і благословення. Розкажу ще одну ситуацію. Мій товариш Велику ніч змушений був провести у літаку. Він, звісно, знав про це, тож підготувався заздалегідь: склав усе необхідне у кошик, прихопивши його із собою. У великий час, коли у храмах урочисто вибивали дзвони, промовив «Отченаш».
Іще одне, чого не можу оминути. Не забувайте про головні цінності: спочатку треба освятити кошик своєї душі, а вже потім – той, що у ваших руках…
Світлана ДУМСЬКА.