«Волинська газета» збагатіла на ще один фруктовий садок. Завдяки улюбленій традиції дарувати весняні саджанці читачам ми маємо тепер по розкішному садку у с. Прилісне на Маневиччині, у Кутрові на Горохівщині, у Маяках Луцького р-ну… А днями «прописалися» ще й у с. Носачевичі Рожищенського р-ну, де не без ентузіазму заклали ще один «фруктовий рай». Радо прихистила наш дарунок родина Світлани та Віталія Дудків.
Як тільки «Волинська газета» надрукувала список переможців цьогорічної лотереї для передплатників, першою в редакцію зателефонувала Світлана Дудко. Хоч голос читачки на іншому кінці «телефонного дроту» був радісно збентеженим, все ж жінка не зовсім уявляла: що означає «виграла сад»… А вся біда в тім, що Світлана читає наше видання тільки перший рік і нічого не знала про те, що одним із найцікавіших, так би мовити «фірмових» дарунків від редакції «Волинської газети» ( і таким, який завжди цінують справжні волинські господарі), є сад. Тобто – не один чи два саджанці, а цілий комплект фруктових дерев, які журналісти видання не лише дарують переможцям, а й гуртом висаджують.
Цього ж року довго довелося чекати нагоди зустрітися з володарями саду. Та як тільки весна відвоювала свої позиції, ми рушили за саджанцями. Вибирали ретельно, дослухаючись до порад досвідчених садівників із с. Тарасове Луцького р-ну. Тож своїм читачам презентували кілька черешень, яблуні різних сортів, кілька груш, сливи, йошту… Серед цікавинок – чорний абрикос та нектаринка… Словом, буде чим потішити душу.
А у Носачевичах подарунок уже виглядали. Мало не з порога Світлана заявила: у їхній родині за садок відповідальний чоловік! Вона як господиня займеться уже плодами… Хоча без роботи, звісно, не сидить. І приготувати треба, і за дітьми (а їх у цій сім’ї аж двоє) приглянути, і з роботою справлятися (а віднедавна Світлана трудиться соціальним працівником при Носачевичівській сільській раді). Віталій має за плечима гіркий заробітчанський досвід. Адже був час, коли, дбаючи про добробут родини, довелося приймати й такі категоричні рішення. Сьогодні, правда, цим народ не здивуєш… «У нас півсела у Москві…» – спокійно каже Світлана. Робочі німця у Носачевичах – на вагу золота. Селяни, розповідає жінка, викручуються як можуть:
–У нас і капусту останнім часом вирощують на продаж, і помідори… Он і я в теплиці скоро буду висаджувати помідори з перцем. Як-не-як, а коли є час на базар вивезти, то можна копійчину заробити.
Поки Віталій рихтує реманент та приглядається, де ж краще посадити молоді деревця, Світлана веде нас до теплиці… Не без гордості розповідає про свою городину. Хоч вважає себе не дуже досвідченою господинею, але, як і ведеться у селі, не уявляє себе поза межами рідної землі. Є у Дудків і свій садок. І грядка полуниці. І стрункий рядок смородини…А тепер, якщо задум наш вдасться й саджанці проростуть на славу, буде ще й сад «Волинської газети»! До слова, завітали ми на подвір’я до Дудків у Міжнародний день землі, коли увесь світ піклується про довкілля. Отак з легкої руки разом із нашими читачами створили маленький острівок краси у Носачевичах.
Попрацювавши трохи, із Віталієм та Світланою домовляємося …не прощатися. Бо по-перше: тепер ми свято віримо, що вони увійшли у когорту найвірніших наших читачів і добрих друзів редакції. А по-друге: треба ж колись і скуштувати, що ж то за диво – чорні абрикоси… Тому залишаємо за собою право за рік-другий-третій навідатися у «свій» сад. Хай і на чужому городі!
Олена ЛІВІЦЬКА.