До чого техніка дійшла! От наприклад: тепер, щоб не спізнитися на роботу і дарма не стояти на зупинці, нервово поглядаючи на годинник, варто лише вдома вранці ввімкнути комп’ютер і попиваючи каву, зайти на сайт www.mak.lutsk.ua і подивитися рух потрібної маршрутки у своєму районі. Недарма ж їх усіх обладнали системою навігації. Правда, декому з водіїв довелося спочатку добряче помордуватися, перш ніж навчитися користуватися…
Ранок. Зупинка. Маршрутка, певно, недавно тільки вийшла на рейс. Водій, розмовляючи мобільним і користуючись підказками, напевно напарника, пробує ввімкнути GPS навігатор:
–…Ну, натиснув кнопку. Все одно не вмикається… Пробую ще раз. О, щось крутиться на екрані… Ні, не працює. Та все роблю, як ти кажеш! Ні, не виходить…
Ніякого результату. Не витримавши і вже рушаючи з місця, гукає в слухавку:
– Ото хто ставив, хай приходить і вмикає!..
Певно, через такі банальні причини часом не видно на сайті руху деяких маршруток. Хоча і сам сайт інколи «барахлить» або «висне». Як оце нещодавно у суботу. Треба було добиратися до Гаразджі, а дізнатися – нема як: сайт не працював. Тому все ж краще чекати на зупинці…
Нарешті – в авто. Точніше, як у тому анекдоті: сіла в маршрутку. Стою. І не я одна. Тиснява. Знаходяться «жартівники», які на прохання водія передавати гроші, відповідають на кшталт «Чому я маю платити? Хто сидить, хай і платить!». Якась жіночка тицяє 100-гривневу купюру.
– У вас меншої не знайдеться? – запитує шофер.
– Нічим не допоможу, тільки така…
– От де я вранці стільки візьму здачі? – і простягає решту… одно- та двогривневими.
– Нащо мені стільки дрібноти? Ви що, знущаєтеся? Дайте більшими! – волає пасажирка.
– Як ви мені, так і я вам!
Ранковий обмін люб’язностями… А за вікном – сонце і чудова погода. Значить, розпочинається гаряча пора. Є що обговорити.
– Ви вже садили картоплю? – запитує якась поважна жіночка у сусідки. – Ще ні? А ми вже, ото в суботу.
– А в нас ще мокро. Погано орати. Зачекаємо свят. Там стільки вихідних, що все встигнемо. Аби тільки з’їхалися… Сама знаєш, як молодьож хоче робити…
Часто в авто можна мимоволі стати свідком цілих сімейних драм, які розгортаються через мобільний…
– Мамо, я сьогодні не приїду до вас, – повідомляє якийсь молодий чоловік. – Передайте Лесі (бо до неї щось не можу додзвонитися): буду ночувати у своїх батьків. Так, тут, у Луцьку. Мені завтра рано на роботу. А від вас не встигну. Ну добре. Потім ще зателефоную.
Відразу набирає інший номер:
– Мамо! Якщо буде дзвонити моя теща, то скажи, що я ночую в тебе. Ні, все добре. Скоро приїду. Ні, не зараз, у мене ще є робота, – і вимикає слухавку. Повертаючись до товариша, який сидить ззаду, весело каже: – Ну бачиш, я все владнав! Погуляємо!
Аж тут лунає дзвінок мобільного:
– Ні, лапусю, я тобі просто не міг додзвонитися. Ти ж знаєш, що із села я не встигну вранці добратися. Тож для нас стараюся. А завтра ввечері приїду. Та нікуди я не зібрався!.. Ну чого ти! Не хвилюйся, передзвоню, – і тільки кладе слухавку, знову грає мобільний:
– Мамо, все добре. Ні, я не посварився з Лесею. Точно! Я ж сказав. Все у нас добре. Просто рано на роботу. Ще й ото ввечері мушу затриматися. Буду до тебе їхати, зателефоную…
Продовження драми – вже за лаштунками. Чим усе закінчилося – невідомо, але чоловік із товаришем разом таки кудись ввечері поїхали. Чудо-техніка допомогла: все мобільним владнав, зі всіма домовився. І ніхто не переживає, бо ж чоловік – на роботі! Правду кажуть: очі не бачать, серце не болить…
Наталія ГЛАВНІЧЕК.