Із скромною молодою жінкою ми познайомилися випадково – під час одного з відряджень. Натомість не можна було не вгледіти прекрасного храму – культурно-історичної пам’ятки 1778 р., який є справжньою гордістю тутешніх мешканців. Для церкви жінка вишиває серветки й рушники, а для чоловіка – пише вірші.
Ольга Панас родом не з турійського села, і навіть не з Волині, а із сусідньої Львівщини: зростала у с. Хлівчани прикордонного Сокальського р-ну. Як не дивно, у Мокрець жінку привело кохання. Майбутній чоловік навідувався в її село до бабусі, тож саме там і вподобав собі пару. Відтак, полишивши рідну місцину, жінка не позбулася улюблених справ – вишивати й віршувати:
– Почала писати вірші ще в школі, десь у сьомому класі. Люблю творити про природу, церкву, село. Як кажуть, у шухляду, а не для загалу.
Пані Ольга каже: найбільше до написання поезії її спонукає природа – натхнення приходить із змінами пір року, свіжим дощем, ясним сонечком. А свої скромні творіння жінка читає коханому чоловікові: він її найбільший і найголовніший шанувальник. Дещо ніяковіючи, погодилася поділитися і з нами кількома рядками. «…Височіють храми всюди – В селах і містах, А як дзвін луна повсюди – чути в небесах…» – пише про Волинь, головним достоїнством якої вважає високу духовну культуру мешканців і відповідно велику кількість церков.
А ось інше хобі – вишивання – Ольга Панас успадкувала від матері:
– Хрестик до хрестика – спочатку вишивала маленькі серветки, потім – рушники, ікони.
Жінка демонструє свої нинішні роботи, особливо впадають у вічі прекрасні ікони. Запитую: чи не прикрашають її твори рідну церкву?
– У нашому храмі переважно старовинні ікони, тож поки для моїх робіт немає місця. Натомість уквітчала церкву рушниками, – тішиться.
Зазвичай за вишивку сідає вечорами, бо вдень – чимало клопотів.
– Години дві-три присвячую улюбленій справі хоч не щодня, та часто, – розповідає майстриня. – Зразки вишивки беру зі спеціальних журналів, котрі передплачую.
Попереду в молодої жінки – багато свят і буднів, частину з яких вона проводитиме за пером, іншу – за голкою з ниткою. А нам залишилося побажати пані Ользі творчого натхнення.
Ірина ВОРОБЕЙ.
Фото автора.