(НЕ) ЖІНОЧА
СПРАВА: ВОЛИНСЬКИЙ ЛІСІВНИК ЛАРИСА РОМАНЮК
У нинішньому світі часто можна почути: “Це робота не
для жінки”, “Вона не впорається з цим”, “Хай йде швачкою
(кухарем, бухгалтером, вчителем…) працювати” і т.д. і т.п. Та попри це, можна знайти чимало прикладів, які
демонструють хибність звичного мислення в суспільстві. Пишуть наші колеги із ділового видання Волині “Конкурент”. До
Міжнародного жіночого дня 8 березня видання підготувало серію матеріалів про волинських
жінок, які руйнують стереотипи, займаючись тим, що їм подобається. Черговою їх героїнею стала Лариса Василівна Романюк.
Близько 20 років життя жінка присвятила лісу, працюючи в державному
підприємстві “Городоцьке лісове господарство”, що на Маневиччині. Більшість своєї “лісової кар’єри” пані Лариса
провела на посаді інженера лісового господарства. А віднедавна вона виконує
обов’язки головного лісівника підприємства, яке, до слова, охоплює 6 лісництв і
займає площу 30 тисяч 336 гектарів.
Про шлях до лісової галузі, чому там добре працювати, а
також “друзів”-кліщів й чоботи в шафі журкор “Конкурента” розпитав у героїні.
“ЦЮ ПОСАДУ МОЖНА БУЛО ПОМІНЯТИ. АЛЕ НІ – ЦЕ МЕНІ
ПОДОБАЄТЬСЯ”
– Багато хто
вважає, що ліс – це небезпечне середовище, заселене дикими тваринами, зокрема
комахами, і там жінці не місце. Погоджуєтеся з цим?
– Ні. Помиляються (сміється). Якби навіть повернутися до
етапу вибору професії, я все одно пішла б у лісову галузь. Ліс – не тільки
робота. Це й задоволення, і відпочинок, і здоров’я. А чи важко, чи неважко
працювати, залежить найперше від колективу, твоїх обов’язків. Необов’язково цим
має займатися чоловік. В нас дуже багато жінок в колективі.
– Чому вирішили піти працювати в цю галузь?
– Моя мама закінчувала шацький технікум (нині Шацький
лісовий коледж імені В. Сулька, – К.). Після цього її направили в Маневицький
район, в село Городок на роботу. Тут вона і залишилася. Вийшла заміж. Коли я
була дитиною, то вже мріяла: в мами була парадна форма, така синя. Бувало, вона
піде на роботу, а я вже тишком-нишком ту форму міряла перед дзеркалом. От мені
так хотілося бути в ній.
Після 9 класу поступила в Шацьк, а потім у Львівський
лісотехнічний університет. В лісництві працюю з 1998 року. А з 2000-го і до
сьогодні – інженером лісового господарства.
Цю посаду можна було поміняти. Були моменти: в інший
відділ, кабінет. Але ні – це мені подобається.
– Фактично
пішли слідами батьків, так?
– Так, мами. Якщо взяти нашу сім’ю, в мами четверо дітей,
то старший брат працює в лісгоспі, сестра менша працює. Син старшого брата теж
закінчує лісотехнічний. У нас вже династія. Якщо у нас свято і всі
з’їжджаються, то основна тема – ліс (сміється).
– Чим
займаєтеся на посаді інженера лісового господарства?
– Організація, планування і виконання всіх
лісогосподарських робіт: починаючи з посадки лісових культур, оздоровлення
лісів, закінчуючи рубками головного користування (вирубки лісів, основний
принцип яких – невиснажливе й раціонального використання, – К.).
Так само, як і в лісі, так і на паперах: перевіряємо
показники, звіти, збиваємо все докупи.
“СПАЛАХІВ Є БАГАТО…АЛЕ ДО ПОЖЕЖІ НЕ ДОПУСКАЄМО”
– Скільки
часу проводите в лісі?
– Багато. Зараз якраз починається лісокультурна кампанія.
Починаємо садити ліс. Треба чимскоріше почати і закінчити, вспіти до тепла, щоб
прижилося.
В нас 6 лісництв. В кожне їздимо, на кожну ділянку. Я безпосередньо
беру в цьому участь.
А відведення (визначення, – К.) ділянок рубки здійснюємо
цілий рік: самі робимо, перевіряємо, контролюємо.
– Скільки
часу займає посадка лісу?
– Наш лісгосп повністю забезпечений своїм насіннєвим
матеріалом, то ми за місяць справляємося. За березень плануємо посадити 70
гектарів посадки.
– А скільки
на 70 гектарів виходить дерев?
– На гектарі – 8 тисяч дерев. На сімдесяти гектарах – 56
тисяч.
– Чи багато жінок
працює у вашому лісгоспі?
– Ні. В наших лісництвах жінки переважно працюють
бухгалтерами, економістами.
– Тобто, по
суті, ви єдина жінка на підприємстві, яка безпосередньо займається лісом, так?
– Ну, можна сказати й так.
– Зараз,
наскільки мені відомо, ви є ще й керівником “Городоцького лісового
господарства”… (наразі Лариса Василівна виконує обов’язки головного лісничого
держпідприємства, – К.)
– Керівник – це тимчасово. Пришлють нам головного
лісника.
– Часто
буває, що людська необережність чи стихія призводять до лісових пожеж. За 20
років вашої роботи траплялися такі неприємні явища?
– Останні роки, тфу-тфу-тфу (щоб не наврочити, – К.),
лісових пожеж в нас немає. У нас є телевізійні вежі, оснащенні відеокамерами,
які охоплюють усі лісництва. На моніторі ми можемо дивитися, де, не дай Бог,
якийсь спалах. У нас швидко відреагують. Є чергові. Коли починається
пожежонебезпечний період, чергового нікуди не залучають. Спалахів є багато. Але
завдяки злагодженій роботі лісової охорони, зразу їх ліквідовуємо. До пожежі не
допускаємо.
“ЯКЩО ТРЕБА ЧОБОТИ – ВЗУВАЮ ЧОБОТИ”
– Востаннє коли була якась пожежа, можете пригадати?
– Не можу. Великих пожеж не було в нас. У лісництвах є
пожежні машини, трактори, які зразу оборюють землю. Все оперативно, всі на
своїх місцях. В пожежонебезпечний період лісовій охороні відлучатися не можна.
Треба, щоб за 5 хвилин вона могла доїхати. До цього в нас ставляться строго і
відповідально. В лісгоспі немає випадкових людей.
– Скільки за
життя ви посадили дерев?
– (сміється) Кожен рік ми садимо. Хіба там рахуєш. У нас
навіть прийнято, що лісгосп щороку засаджує одну площу: виїжджає весь колектив
і всі разом садимо. Останні три роки маємо вже іменні лісові культури
держлісгоспу. Ми за ними закріплені, тому вони повинні прийнятися і гарно
рости! (жартує).
– Які дерева
вам найбільше подобаються?
– Для нас в лісі головний рід – це сосна. А особисто мені
подобається, як цвіте липа. Подобається її запах.
– А в
лісництві ростуть липи?
– Ні. В нас в основному хвойні насадження: сосна, ялина,
а також береза й вільха. От це наші основні породи на території
“Городоцького лісгоспу”.
– А липи
тоді де шукаєте (жартую)?
– Ну ви мене запитали, то я й сказала. В лісі одиниці їх
є. Біля хати в мене росте, я посадила. Липа не є лісоутворюючою породою. Це як
домішка.
– Іноді
доводиться виконувати роботу в негоду. В лісі у цей час неприємно: болото, сльота.
Це не є проблемою для вас?
– Ні. В мене чоботи завжди в кабінеті стоять, в шафі. Якщо
треба чоботи – взуваю чоботи.
– Комах не
боїтеся? Кліщі полюбляють в лісах на деревах сидіти і вичікувати свою жертву…
– Ні, вони до своїх не чіпляються. Вони нас вже знають.
(жартує)
– Що найбільше
подобається у вашій роботі?
– Мені все подобається. Люблю лісом ходити. Навіть коли
вдома, полюбляю вийти в ліс, відпочити. Якщо йду до лісу на роботі – це для
мене відпочинок і я дуже задоволена: і роботу зробила, і ліс надихнув…І не
втомлюєшся навіть. Ще здоровішою себе відчуваєш.
– Скільки
чоловіків працює на вашому підприємстві?
– Більше 50.
–
Пам’ятаєте, як вони вітали вас з минулим 8 березня?
– Звичайно, пам’ятаю. В нас чоловіки завжди дуже уважні,
гарно нас вітають. Подарунки дарують, квіти. Ну і святкуємо. Ми, як вміємо
гарно працювати, так і відпочити вміємо.
Автор: Василь
БІДУН