У кожного попа – своя молитва

Усім відомо, аби священик був священиком, йому потрібна парафія. Їх же – обмежена кількість. Тому й трапляється таке, що в одному храмі доводиться працювати кільком священнослужителям. Вони – теж люди, тому не завжди між собою уживаються. Що й трапилося… Словом, до луцької церкви відповідно до рішення Волинської єпархії УПЦ КП прибув ще один священик. Одначе його старший колега – настоятель, котрий не один рік вів паству, новоприбулого без зайвих церемоній… прогнав. Мовляв, релігійна громада додаткових послуг не потребує. Але з того нічого не вийшло й довелося працювати удвох. Усе б нічого, якби не фінансове питання. Словом, коли парафіяни вирішили допомогти молодому наставникові й назбирали йому трохи грошей, аби мав на хліб, старший перервав службу Божу, скинув рясу прямо у храмі й взявся з’ясовувати з присутніми стосунки. В результаті богослужіння довелося завершувати новоприбулому. А парафіяни вирішили розглянути питання перерозподілу коштів, зібравшись церковною десяткою. 

Як не крути, а грошові питання церкви все частіше стають предметом розмов. Тут і про фешенебельні, а відтак дорогі машини верховенства згадують, і про зовсім мирське життя окремих представників духовенства. Звідкіля все це? Невже – на зарплату?..

То скільки ж отримує священик і якою є система нарахування його платні? І чому одні служителі церкви відверто розкошують, а інші – живуть більше ніж скромно?

Виявляється, все залежить від парафіян. Якщо громада багатша, то й тому, хто їх веде шляхом церкви, легше живеться. Про це розповів (звісно, з умовою не розголошувати його імені) молодий чоловік, котрий кілька літ тому відійшов від професії, а служив у одному з храмів Володимира-Волинського.

– Основний дохід – відсоток від треб, – повідомив колишній священик. – Тобто від різноманітних обрядів. Наприклад, освячення різних товарів чи приміщень, вінчання, хрестини чи похорони. Скільки від суми дістається священикові, вирішують на церковних зборах. Зазвичай – відсотків п’ятдесят. Зауважте, що частину загального доходу храму передають для потреб єпархії, остання встановлює конкретний відсоток, але для кожної церкви індивідуально. А ще ж потрібно розраховуватися за спожиту електроенергію та інші комунальні послуги.

Тож утримання служителя церкви падає на плечі вірян, котрих зобов’язали робити пожертви. У статуті про управління УПЦ КП зазначено наступне: «Кожен парафіянин зобов’язаний брати участь у богослужіннях, регулярно приступати до сповіді і святого причастя, зберігати канони і церковні постанови, звершувати діла віри, намагатися духовно удосконалювати себе і сприяти добробуту парафії». Прописано у документі й обов’язки парафіян: «турбота про матеріальне забезпечення притчу (притч парафії визначається у такому складі: священик, диякон і псаломщик) і храму». А от на парафіяльних зборах і розглядають штатний розклад, визначають утримання членам притчу і парафіяльної ради, хору та іншим працівникам храму. Те ж саме, майже слово в слово, зазначено й у статуті УПЦ МП.

Відтак на платню варто розраховувати не лише священику.

– У народі як кажуть: у кожного попа – своя молитва, – сказала одна жіночка, мешканка одного із сіл Маневиччини, котра давно співає у церковному хорі. – Ми нічого не получаємо. І ніхто не получає, окрім батюшки. Якось було таке, що з сусіднього села приїздила регентша молода, то вона хотіла по п’ятдесят гривень брати. Але її не оставили.

Чого ж так? Усе – просто. Єпархія у справи фінансові не втручається, а у разі чого – лише рекомендує, як діяти. А все тому, що парафіяльна громада – це ніщо інше, як самостійний суб’єкт господарювання.

– Єпархія не може втручатися, – розповів отець Миколай Цап, канцлер Волинської єпархії УПЦ КП. – Зазвичай лише прохаємо, аби парафіяни встановлювали для священнослужителя бодай мінімальну зарплату. Інакше виникають проблеми із державними органами. Якби ви спитали, яку заплату отримують священики, то не відповім. Ми в єпархії цього не знаємо. Скільки платити – рішення вірян. Може бути парафія на 80 дворів, а може бути й таке село, як Боратин. Відсотків вісімдесят волинських священиків мають від тисячі до тисячі 600 гривень. Не буду заперечувати, що є й більші заробітки, але не у всіх: в одному селі – хрестини раз на рік, а в іншому – ледь не щомісяця. Одначе у кожному храмі є скарбник, котрий фактично веде бухгалтерію й документує розподіл коштів.

Хоча загалом питання системи оплати праці, а особливо нарахування пенсії для самих священиків – доволі нове. До 1991-го ці справи були внутрішні, бо саме єпархія забезпечувала утримання духівників, котрі йшли на заслужений відпочинок. Існувала пенсійна книга, де й містилися відомості, скільки літ відпрацьовано. За один рік – 2 радянських рублі. З приходом Незалежності ситуація змінилася. Нині про пенсійне забезпечення дбає держава. Натомість вимагає сплати передбачених для усіх громадян внесків до Пенсійного фонду.

– Священики чемно перераховують потрібну суму, – запевнив отець Миколай. – Заповнюємо документи на відрахування, а далі, що потрібно, виконує парафіяльний касир. То – його обов’язки. Одначе, зважаючи на те, що розмір зарплати не дуже великий, більшість отців має мінімальну пенсію.

Про грошовий скандал, що розгорівся в одному з луцьких храмів, у Волинській єпархії знають. Переконані: служителі церкви порозуміються, якщо громада… займе чітку позицію.

Зрозуміло: такі питання – доволі делікатні й значно зручніше про них узагалі не говорити. Але… Розуміння системи оплати праці священнослужителя дозволяє зрозуміти чимало інших речей. Як, наприклад, чому в багатьох храмах встановлено чіткі розцінки на звершення богослужінь, таїнств, треб і обрядів, й чому вартість різниться, залежно від церкви. Відтак і не варто дивуватися, що не кожен отець зголоситься здійснювати обряд… безкоштовно, бо ж тоді він нічого не матиме. Хоча слід зауважити, що так чинять не усі. Бо серед священиків, як і в будь-якій професії, є ті, хто працює, аби заробити, як ті, для кого це – покликання. І тих, і тих видно одразу. Відтак завжди є право вибору. А це – діло безкоштовне й абсолютно добровільне.

Та хай би що, а релігія не повинна перетворюватися у бізнесову структуру. Навіть попри те, що статутом церкви передбачено можливість ведення підприємницької діяльності установами, заснованими УПЦ КП чи УПЦ, й не заборонено отримувати прибутки від цінних паперів, вкладів, розміщених на депозитних рахунках, й оренди. Церква ж «є боголюдським організмом, котрий поєднує в собі два єства – Божественне і людське – з притаманними їм діями і воліннями». І в тому людському за жодних умов не повинне домінувати матеріальне, тоді й парафіяни більше цінуватимуть саме духовне.