Суддя Апеляційного суду Волинської області Олександр Пазюк – член Ради суддів загальних судів України (РСЗС) із моменту її заснування, тобто вже понад два роки. Із усієї країни до цього самоврядного органу належить 11 осіб. Причому такі області, як Львівська, Харківська чи м. Київ, у Раді не представлені. Тому розмову з Олександром Степановичем починаємо із запитання:
– Які основні функції Ради і як сталося, що саме суддя Пазюк ввійшов до когорти найдостойніших?
– Відразу зауважу, що в Апеляційному суді Волинської області кожен суддя гідно виконує обов`язки. Щодо Ради, то її мета – розглядати і приймати рішення, які стосуються роботи всіх судів та суддів безпосередньо (окрім господарських та адміністративних) по цілій Україні. Якщо казати в кількісному відношенні, то це понад вісім тисяч осіб.
А як сталося, що саме мене обрали? На загальноукраїнській конференції у 2010-му, де було майже 80 делегатів, за представника Волині колеги з усієї України віддали належну кількість голосів.
– Для Апеляційного суду Волині які в цьому є плюси і чи є мінуси?
– Плюс у тому, що таким чином демонструється авторитет судової системи області та її керівництва, а також фаховості наших спеціалістів. Мінус – усі витрати на мою роботу як члена Ради, поїздки й подібне лягають на плечі Апеляційного суду області.
– З однієї такої поїздки – підсумкової конференції РСЗС – ви нещодавно повернулися. Чим ознаменувався 2012-й для слуг Феміди, у тому числі волинських?
– Дійсно, 18 січня в Києві за участю виконувача обов’язків голови Верховного суду України Ярослава Романюка та заступника Генерального прокурора України Юрія Дьоміна відбулася перша цьогорічна конференція суддів загальних судів, де було заслухано звіт Ради за минулий рік, інформацію про стан здійснення судочинства та про основні напрямки діяльності загальних судів у 2012-2013 роках.
Що стосується нашої області безпосередньо, то не хочу хвалитися, проте на фоні всіх тих недоречностей та непорозумінь, які торік виникали із суддями, наша область виглядає справді достойно. За підсумками загальнодержавного опитування незалежної фундації, рівень довіри громадян до суддів на Волині – один із найвищих.
Це підтверджується також внутрішнім опитуванням волинян, яке здійснював наш суд завдяки анкетам і скрині для анонімних звернень. Між іншим, наприкінці кожного місяця за такими результатами звернень ми аналізували думку громадян про роботу суддів Волині, аби бачити реальну картину роботи, як-то кажуть, із перших уст.
– Тим не менше, голова РСЗС Павло Гвоздик сказав на конференції, що останнім часом зросла кількість скарг і звернень щодо роботи суддів. Скажімо, торік їх до Ради адресували понад 400. Чого стосувалися нарікання?
– Відразу зауважу, що члени Ради розглядають скарги щодо роботи голови суду або його заступників, тобто суддів, які займають адміністративні посади. Питання піднімалися різні: неетична поведінка керівництва, неналежна організація роботи, невчасний розгляд справи тощо. Одні проблеми вдалося вирішити в Києві, розглянувши підкріплені до листа документи. Інші потребували виїзду членів Ради в регіони. До прикладу, в суді Чернівецької області розгорівся конфлікт, у результаті якого колеги між собою навіть не вітаються. Причиною ж цього став нечесний (за словами скаржників) розподіл житла. І якщо більшість конфліктів ми намагаємося вирішити відразу на місці та, як мовиться, полюбовно, то у згаданій ситуації все набрало таких обертів, що, напевно, доведеться призначати нового голову суду.
– Від Волині скарги надходили?
– Ні, жодного разу за весь час, скільки діє Рада! І це ще одне підтвердження того, що судова система області працює дійсно на високому рівні.
– Виконувач обов’язків голови Верховного Суду на тій-таки конференції дорікнув, що органам суддівського самоврядування не вистачає злагодженості в роботі. Із чим це пов`язано?
– На жаль, така проблема дійсно існує. Йдеться про те, що судді загальних, господарських і адміністративних судів мали би тісніше співпрацювати. За два з половиною роки не відбулося жодного засідання між вказаними судами, хоча питань, які потребують спільного втручання, немало. Що стосується Волині, у цьому плані ми намагаємося ситуацію тримати на особистому контролі. Зокрема, нещодавно судді Апеляційного суду перевірили місцеві та районні суди стосовно розгляду справ, де підсудних утримують під вартою понад встановлені законодавством строки. Проблему щодо кожної з них ми знаємо та відстежуємо.
– Свого часу, пам`ятаю, суди Волині так фінансувалися державою, що навіть грошей на марки та конверти не мали. Сьогодні коштів вистачає?
– Фінансування суддівської влади – це реальна проблема не тільки регіонів, але й держави загалом. Тож на конференції делегати приділили цьому питанню найбільшу увагу та вирішили відстоювати його в Міністерстві фінансів Україні, Кабінеті Міністрів та Верховній Раді.
Ті кошти, які закладені у бюджет 2013 року щодо суддівської влади, є невтішними. Якщо ще якось вдається виплатити заробітну плату працівникам апарату (хоча вона є мізерною), то питання щодо оплати комунальних послуг суду, забезпечення канцелярським приладдям бажає бути кращим.
– Тобто лише нормальні умови роботи і належний рівень доходів судді може гарантувати швидке та об`єктивне вирішення справи?
– Я не кажу «лише». Однак аналізуйте самі: перебуваючи у кримському суді у Балаклаві, побачив малесенький кабінет і чотирьох суддів у ньому (причому кожен із них повинен мати помічника і секретаря). Хіба це ті умови, коли в спокійній атмосфері всебічно вивчиш матеріали справи, приймеш виважене рішення? Тому, звичайно, нормальні умови праці є левовою часткою у роботі суддів та працівників апарату.
– Виходить: де-юре суд є незалежним, а де-факто залежить від дуже багатьох чинників і насамперед – фінансового та матеріального забезпечення?
– Авжеж. Бо коли працівник має достойну зарплату, житло, коли нема за що переживати – він буде почуватися захищеним, дорожитиме своєю посадою і не зважатиме на тиск зі сторони.
– А тиск усе-таки є?
– Як би ми не старалися це замовчувати, але він є. Сьогодні суддів відверто ставлять перед вибором: або піддатися тиску, шантажу чи спокусливим пропозиціям, або бути безпідставно скомпрометованими та
усунутими від здійснення судочинства.
Незважаючи на це, більшість суддів України, ухвалюючи судові рішення, суворо дотримується вимог закону, присяги та етики судді.
На превеликий жаль, не всі судді обирають саме такий варіант поведінки. Мають місце непоодинокі факти зловживання суддями своїм статусом та повноваженнями, постановлення ними завідомо неправосудних рішень.
Відвідуючи багато областей, я бачив, як різного рангу високопосадовці наполегливо рекомендували прийняти рішення, котре вигідне їм і відверто суперечить законодавству.
– То чи можна сказати, що брак фінансування – це акція, мета котрої – зробити судову владу «кишеньковою»?
– Не погоджуюся з цим. Сьогодні не тільки судова влада обмежена у належному фінансуванні. Чи не в кожному державному підприємстві є певний брак коштів, необхідних для повноцінної роботи. Одначе судді – це слуги народу, а відповідно повинні працювати на благо громадянина, не порушуючи при цьому їхніх прав, закріплених у Конституції.
Подивимося в майбутнє: якщо кожна державна структура, посилаючись на брак коштів, діятиме всупереч Закону, та, як ви говорите – стане «кишеньковою», куди ми дійдемо? Швидше всього – до провалу, цим самим підірвавши авторитет держави та кожного громадянина зокрема.
– Щоби подолати фінансову нестачу у суддівських органах, які питання необхідно вирішити насамперед?
– Повторюся: в першу чергу – закласти у бюджет відповідні кошти, необхідні для неупередженого здійснення судочинства. Ми повинні розуміти, що саме це питання є першочерговим. Кожен працівник суду має відчувати себе захищеним у плані як моральному, так і матеріальному.
Хочу зауважити, що минулого року до Апеляційного суду Волинської області було прийнято на посади близько тридцяти молодих спеціалістів. У кожного з них є бажання працювати, кар’єрно рости. Хоча, напевно, не кожен пересічний громадянин знає, яка заробітна плата у таких молодих спеціалістів. Мій син, наприклад, працює секретарем у Рожищенському районному суді й отримує півтори тисячі гривень. Можна, скажіть, за такі гроші почуватися незалежним?
– Це неетично, але все ж запитаю: скільки на Волині загалом отримують працівники судів?
– Середня зарплата судді місцевих судів близько 8 тисяч гривень. В Апеляційних судах судді отримують більше – приблизно 10 тисяч. Вважаю, цього цілком достатньо. А от у працівників апарату – в межах двох тисяч. Висновки можете зробити самі.
– Із житлом яка ситуація?
– Торік на його придбання з Держбюджету жодної копійки не виділили. Цього року – аналогічна ситуація. Тому єдиний, хто може це питання вирішити, – керівники обласного та місцевих судів.
Не розцінюйте як похвалу, проте завдяки співпраці голови Апеляційного суду області Петра Філюка з керівниками області та міста Волинь ввійшла до числа тих не багатьох регіонів, де торік було виділено житло для суддів.
– Можливо, судова реформа допоможе вирішити згадані вище проблеми?
– Скажу відверто: дуже в тому сумніваюся. Ми вже зараз маємо чимало негативних моментів, пов’язаних із нововведеннями в судочинстві. Як один із таких – розподіл між працівниками справ не головою суду, а комп’ютером. Це запроваджувалося для того, аби уникнути упередженості, не допустити лобіювання та зловживань із боку суддів. Одначе така практика себе не виправдала.
Наступний момент – це різкі зміни у законодавстві. Актуальним питанням на сьогодні є введення в дію нового КПК. Не можу нічого поганого про закон сказати. Дійсно, досить довгий час ми йшли до того, аби внести коректовані зміни у КПК. Та вже маємо перші проблеми, щодо яких, повірте, не так просто знайти консенсус.
Для прикладу, з прийняттям нового КПК змінено процедуру фіксування судового засідання: зали судових засідань повинні бути облаштовані спеціальними технічними засобами для проведення відеоконференцій. Таким чином спрощується робота слідчого ізолятора та державної пенітенціарної служби, легше буде забезпечити своєчасність процесу та зменшаться випадки зриву судових засідань. Проте з іншого боку, ми маємо мільйонні витрати на таке технічне оснащення…
– Чи пов`язано з реформою те, що зараз в Україні судді масово йдуть у відставку, а заповнювати вакансії нема ким?
– Причин тому багато. Якщо говорити про сам факт, то із внесеними у законодавство змінами багато суддів дійсно використали своє право на відставку. Як це сталося, приміром, у Донецькій області, де третина посад тепер у тамтешніх судах вільна.
На Волині такої тенденції не спостерігається. Зокрема, в Апеляційному суді – всього одна вакансія, у місцевих судах – дев’ять (загалом же там трудиться майже дев’яносто осіб). А кількість кандидатів, які є у резерві на посаду судді, щороку збільшується.
– Отож, якщо підвести риску у розмові, то…
– … попри всі негаразди, ми докладаємо зусиль, аби судочинство здійснювалося так, як того вимагає Закон! І за це я дякую колегам, котрі сумлінно виконують свою роботу та з гідністю несуть звання слуги Феміди.
– Дякую за відверту розмову.
Спілкувалася Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.