Не треба їхати аж на Прикарпаття в Коломию, де функціонує Музей писанки, аби помилуватися декорованими яйцями – неодмінним атрибутом Пасхи. У квартирі мешканки Володимира-Волинського Тетяни Пасієвич – справжній музей, адже в колекції жінки – кілька сотень експонатів. І якщо дослідники писанкарства стверджують: українська писанка має більш як сто символічних малюнків, то Тетяна Олександрівна делікатним писачком вивела… понад 300. Усі – оригінальні й жодного разу не повторюються!
Кажуть: писанка – не просто розмережане воском яйце, то – символ сонця, життя, весняного відродження, краси й любові, добра, щастя й радості. Певно, тому Тетяна Пасієвич напрочуд світла жінка. Бо з недобрими помислами та негативними емоціями писанки не виготовиш. Одного хисту в писанкарстві мало. Секрети такі ж, як і в іконописців: перш ніж братися до роботи, слід попрохати у Всевишнього благословення.
– Писанки виготовляю понад тридцять років, – розповідає майстриня. – Звичайно, такими були не одразу. Спершу – кривенькі та скромненькі. Якісь елементи позичала, а щось і саме приходило на ум. Навчив писанкарства батько. Він був майстровитим чоловіком, усе вмів. У 80-му році сиділа в декретній відпустці з синочком. А тато взимку змайстрував писачка й показав, як ним працювати. Село (а народилася я в Бубневі Володимир-Волинського району) було не бідним на писанки. Кожен населений пункт має свої традиції та технологію. Але того вміння ніхто особливо не виставляв, бо часи ж такі…
Нині ж писанки Тетяни Пасієвич знавці цінять до 10 доларів за штуку. Одначе жінка продає рукотворні пасхальні атрибути вкрай рідко. Хіба – коли просять для закордонних гостинців. У більшості випадків все, що напише, перед Великоднем роздарує.
– Пишу не цілий рік, а лише перед Пасхою, – зауважує Тетяна Олександрівна. – От нещодавно взялася до роботи, то вже є п’ятдесят писанок. Певно, Господь допомагає, бо щоразу інші візерунки виходять. Потім копіюю писанку, аби зосталася оригінальна у моїй власній колекції.
Використовує майстриня лише магазинні яйця. Каже, шкаралупка домашніх «не хоче» тримати фарбу так добре. Тоненькі писачки, котрими і виводить делікатні узори, виготовляє для Тетяни Олександрівни її чоловік.
– Донька має до того хист, – відповідає жінка, коли запитую, чи передає вона своє вміння. – Якщо візьме мою писанку, то скопіює точно. Правда, азарту в неї ще не має. Вона – молода. та й дітками зайнята.
До речі, Тетяна Пасієвич – багата бабуся. Доля подарувала їй п’ятеро онуків.
Якщо писанкарство для Тетяни Олександрівни – справа для душевної розради, то музика – професія. Жінчин спів такий самий красивий, як і писанки. Тетяна Пасієвич 39-й рік працює викладачем музики у Володимир-Волинському педагогічному коледжі ім. Агатангела Кримського. Окрім педагогічної діяльності, дає багато концертів, зокрема й сольних. Церковний спів – окрема сторінка у житті мисткині. 15 років співає у архієрейському хорі.
– Коли в Бубнові побудували нову церкву, то бабці прийшли до мене, як до єдиного в селі музиканта з освітою, – ділиться спогадами жінка. – Й кличуть: Таню, йдемо підкажеш. Я ж була далекою від того людиною, бо радянська освіта й часи відбили охоту до церкви. Дітей хрестили із заштореними вікнами, аби ніхто не побачив і не знав. Але ті бабці мене переконали. Щось я їм підказувала, чогось і вони мене навчали. Дуже люблю церковний спів та богослужіння.
Нині у Володимир-Волинському історичному музеї діє виставка Тетяни Пасієвич. Майстриня показала мешканцям Княжого града та гостям міста 256 писанок. У музеї коло великодніх яєць лежить ще й зошит. На його сторінках відвідувачі лишають свої враження від побаченого. І вражень тих чимало. Воно й не дивно, бо зостатися байдужим просто не можливо: енергетикою доброти просякнутий кожен елемент узору.
– Уже б і заспокоїтися час, сісти спокійно, – всміхається жінка. – Але не можу. Як пасхальний піст підходить до завершення, руки просять тієї роботи. Аж сверблять!
Світлана ГОЛОВАЧУК.