Не дарма день 9 Травня у календарі позначений червоним кольором. Бо не тільки тому, що символізує свято Перемоги над гітлерівськими загарбниками в травні 1945 р. Вочевидь, і через те, що Друга світова війна, наче пекельна губка, щодня вбирала в себе кров мільйонів людей. І не лише солдатів, які гинули в бою з ворогом на фронті, а й мирних людей, які ставали жертвами сліпої помсти чи чергової помилки «великих стратегів» із генеральськими погонами на плечах.
Перемог не буває без поразок. І – без втрат. Тому у ці світлі травневі дні, радіючи черговій річниці знищення нацистського режиму, ми не можемо не сумувати за жертвами воєнного лихоліття. Адже серед них – і сотні тисяч волинян…
Мертві не говорять, живі теж мовчали. Майже 70 літ не говорили. Про те, як убивали їхніх дітей, матерів, односельчан. Але від цього легше не стає. Бо у листопаді 43-го над с. Старосілля Маневицького р-ну прогриміли вибухи німецьких бомб, пролунали автоматні черги карателів, до неба піднялося полум’я. І все… То був останній день життя 115 людей одного села. Під час каральної акції проти Колківської республіки німці прагнули знищити повстанців, а вбивали… мирне населення.
«…Село спалили німці в 1943 році. Все спалили! І вбивали всіх, кого застали», – ділиться спогадами місцевий житель Мирон Єфімов.
«Деяких живими кидали в вогонь, – здригаючись від тих моторошних спогадів, розповідають очевидці. – Хати були дерев’яні, криті соломою, тож незабаром все село запалало, як свічка».
Але то вже зараз люди наважилися про таке розказати. Досі мовчали, наче нічого й не сталося. Отак тодішня комуністична влада вміла «виховати» і переконати: якщо хочеш жити, забувати треба навіки…
Чому Старосілля? Бо воно зовсім поруч із Колками – центром вільнолюбивих українців, які в 1943 р. очистили його та навколишні села від усіх окупантів..
Вперше про такий факт довідався директор, вчитель історії та правознавства місцевої школи Анатолій Бричка. Розповідає, що прочитав про цю трагедію в електронній книзі дослідника та краєзнавця Степана Макарчука «Втрати населення на Волині». Там зазначалося буквально кількома рядками: «6 жовтня 1943 p. 500 фашистів оточили с. Старосілля Колківського району. 7 бомбовиків піддали село бомбардуванню. По закінченні ударів з повітря у село увірвалися карателі, розстрілювали людей, деяких живими кидали в огонь. Вбили 117 чоловік».
– Я ж стільки років тут працюю, постійно разом із дітьми досліджуємо історію – і жодного слова про таке, – дивується Анатолій Микитович. –
Одразу з учнями стали розпитувати наших старожилів: мовляв, хто що пам’ятає. Але всі переважно казали, що або не знають про таке, або й зовсім не чули. Така мовчанка тривала кілька років…
Тоді небайдужий історик пішов на рішучий крок. 9 Травня традиційно вшанували героїв Другої світової війни біля пам’ятника загиблим односельчанам у центрі села. Урочистості продовжилися у приміщенні сільського Будинку культури.
– Коли мені надали слово, спочатку привітав усіх зі святом, а тоді кажу: «Давайте хвилиною мовчання вшануємо невинних 117 людей, одного дня спалених і убитих у селі». Тоді зал піднявся – і всі схилили голови. Після цього очевидці тих подій стали розповідати страшні подробиці.
І учні школи (спочатку за справу взялися вже колишні дев’ятикласники Назар Оксенюк, Сергій Маркевич, Богдан Загоровець, Андрій Пахольчук та Андрій Коржевич, тоді долучилися Марина Маркевич, Назар Лук`янець, Вікторія Терешко), і сам Анатолій Микитович знову стали зустрічатися із ветеранами та старожилами села. От і з’ясувалося, що дата, вказана у книзі Степана Макарчука, дещо хибна, і кількість убитих менша – 115 людей.
– Усі казали, що все сталося на Казанську, тобто 4 листопада, – говорить директор. – А свідок тих подій Патрай Ольга запевняє, що точно пам’ятає той день. І, мовляв, коли була Казанська, то вони вже два дні ховалися у лісі, тобто це – 2 листопада.
Отак по крупинках дослідники вимальовували страшну картину розправи над мирними жителями.
– Хто встиг добігти до Бору (лісовий масив за селом, – авт.), лишилися живі, інших німці вбили, – тихо мовить корінна мешканка села Антоніна Гринюк. – Вбили батька і матір Йосипа й Андрія Снитюків, а хлопці, на щастя, врятувалися. Убили всю сім’ю Домни Регешук, а вона лишилася, бо була цього дня у тітки в Ситниці (сусіднє село, – авт.). Ліза Шаловилиха і Оля Патрай втекли, а їхню маму з іншими дітьми повбивали. І того ж дня спалили все село…
Жінка розповідає і плаче. Бо для неї то – не просто імена.
Під час каральної операції у Старосіллі загинула Ганна Омельчук на псевдо «Мама». Жінка виховала двох дітей – членів ОУН. У часи виникнення Колківської повстанської республіки (квітень – листопад 1943 р.) працювала медсестрою в повстанському шпиталі тодішнього райцентру Колки. Під час нападу польської поліції і німецьких військ Ганна намагалася врятувати важкопоранених повстанців. Жінка не залишила їх і за будь-що хотіла зарадити смерті, вивісивши біле полотнище над шпиталем. На жаль, навіть після цього вогонь не припинили: медсестра і 25 повстанців згоріли живцем.
Люди рятувалися не тільки у лісі – втікали за річку Стир у сусіднє с. Копилля. За короткий час центр Старосілля – Осередок – та урочище Забалля повністю знищили. Збереглися поселення тільки на хуторах, і то частково.
Дісталися карателі і втікачів у лісі. За словами старосільчанки Феодосії Ющук, «…поки були в лісі, то прилетіли літаки і бомбили тут. Під час такого нальоту вбили ще двох людей».
За якийсь час люди стали повертатися в село. Тіл убитих односельчан, рідних та близьких (за невеликим винятком) на місці згарищ вони не побачили – знайшли лише обгорілі людські кістки. Згодом їх похоронили на сільському цвинтарі в кількох спільних могилах.
Наближалася зима. Тож на місці колишніх домівок стали будувати землянки. Так і жили до кінця війни. Зводили також бараки, в яких тулилося по 5-8 сімей. Окремі жителі до весни рятувалися від холоду і голоду в сусідніх селах Розничі та Копилля.
Страшна трагедія. Долі багатьох війна поламала. Але ми, живі, повинні пам’ятати…
На одній із сесій сільської ради Анатолій Бричка запропонував увіковічнити пам’ять загиблих. Тож цей рік – час підготовки до відзначення сімдесятиріччя страшної дати. Уже визначили місце: пам’ятник височітиме у центрі села на місці колишнього монумента загиблим односельчанам.
Світлана ДУМСЬКА.
P.S. Сучасна назва місцини утворена від словосполучення Старе село. За легендою, колись на місці Старосілля було Новосельце. Але через… страшну пожежу, що сталася тут близько 200 років тому воно практично згоріло вщент. Люди перебралися на околиці згарища в землянки, але з часом почали повертатися на місця старих поселень, тобто – у старе село. Так і закріпилася назва, відродилося життя. Люди повернулися, щоб знову жити, любити, страждати, втрачати і свято берегти найдорожче – пам’ять.
На фото автора: древній дзвін, який пережив німецьке бомбардування.