Поблизу величного Свято-Троїцького храму в Берестечку були заховані чималі скарби…
Собор у Берестечку Горохівського р-ну височить у самісінькому центрі містечка. Гордо височить. Цей храм – пам’ятка славних подій ХХ ст., звели його на честь перемоги українців у битві під Берестечком – таким способом возвеличили подвиг козаків та простих людей, котрим судилося заплатити за свободу життям.
Зводили храм за зразком столичного. Тодішній настоятель о. Іоанн Нікольський обрав взірцем Володимирський собор у Києві. Згодом архієпископ Антоній освятив місце під церкву.
Розпочалося будівництво. До 1914 р. виросли стіни майже до висоти склепінь. Щоб уявити, наскільки швидко все відбувалося, можна назвати один-єдиний факт: товщина цегляних стін собору – 5 метрів, його висота – 54 м. Вражає, чи не так?
Звісно, не все вдалося одразу. Тут історія, як у старому доброму комедійному фільмі: змінювалася влада – змінювалися пріоритети. Щодо собору, то навіть неодноразово. Спочатку австро-німецькі війська ліквідували будівельні матеріальні, бо їм, бачте, треба ремонтувати дороги. Все на певний час призупинилося. Після війни ентузіасти знову взялися за діло. Не забарився і результат праці: у 1927 р. на Свято-Троїцьку церкву встановили хрест та освятили підвальний храм.
Тоді, правда, під час будівництва трапився неприємний випадок: із риштування впала жінка, отримала травми. Але її не лишили на самоті із проблемою. Тоді у містечку жила графська сім’я – Анна і Павло Грабе – вони й допомогли постраждалій. Немало вклала ця родина і в будівництво храму, навіть віддали власний клаптик землі для облаштування козацьких могил. Цей рід у Берестечку і досі згадують із пошаною та вдячністю.
А потім… Потім знову змінилася влада. Собор зробили однокупольним, хоча у планах було куди більше величі. Чому? Все просто.
– Комітет зі спорудження церкви звернувся до варшавського митрополита Діоніса та польського уряду із проханням дати можливість продовжити будівельні роботи. Згідно із задумом архітекторів, він мав складатися із 3-х частин: Підземний (Зимовий) храм, Основний та Верхній храм. Побудувати дозволили лише Підземний та Основний, оскільки стало зрозуміло, що коли почнеться зведення Верхнього, то Свято-Троїцький собор буде вищим за костел, а цього тодішня польська влада аж ніяк не могла допустити, – розповідає краєзнавець, директор Берестечківського народного історичного музею Олег Дергай. – Храм накрили, прилаштували купол, і він почав своє недовге функціонування.
Собор таки затьмарив сусідній із ним костел. Правда, не тоді, а згодом, коли знову… помінялася влада. Нині Свято-Троїцький храм красується позолотою дзвонів, а костел… Мовчить костел, чекає свого часу.
Ще одна цікавинка: під святинею – величезний Підвальний храм. Раніше там навіть правили службу. Кажуть, не одну таємницю береже це приміщення. Але то – на рівні розповідей і переказів. А от те, що на території були заховані чималі скарби – чистісінька правда!
Словом, було все так. Церковний староста за часів радянської влади зі зрозумілих причин змушений був виїхати. Але перед тим він зібрав соборівську скарбницю, розділив на дві частини – і закопав у різних місцях. Та не вдалося заховатися чоловікові від пильного ока кагебістів: упіймали і його, і сина. Під час численних допитів син розповів про те, де захована менша частина скарбу, а батько зізнався про більшу. Отак церковні гроші і пропали безвісти, точніше – осіли у чиїхось кишенях…
А що ж сам собор? За часів радянської влади він слугував складським приміщенням. Так було аж до початку 90-х років. А тоді зробили косметичний ремонт, місцевий художник Микола Кліцук здійснив внутрішній розпис.
Ще один період, котрий добре пам’ятають віряни Берестечка, – 2001 рік. Містечко відвідав тодішній Президент України Леонід Кучма. Вражений пам’яткою, вирішив надати кошти на реставрацію. Так, держава виділила на це 20 млн грн. Тоді збудували 2 задніх куполи і центральний, чимало відновили. Принаймні храм підріс удвічі!
Тепер він виблискує золотом куполів, урочисто скликаючи до молитви співом дзвонів.
Так, Берестечко воістину можна вважати храмом історії та національних пам’яток. Славетні події минувшини із гордістю за своїх предків пригадують не лише волиняни, а й усі українці.
– Єдине, чого б іще хотілося, аби всі шанували цю історію, аби славетні пам’ятні місця були доглянуті, музей не тіснився в одній кімнаті, – каже Олег Дергай. – Та й, чесно кажучи, прикро, що громада, котра хоче молитися в українському храмі, не має для цього необхідних умов. Сам я відвідую українську церкву, навіть співаю у хорі. Але прикро, що приміщення Свято-Духівського храму – то старенька трухлява хата. Коли у ній збирається до п’яти десятків прихожан – уже тиснява. Тож поки ми лише мріємо, що колись і церква українського патріархату стане такою ж величною. Але поки лише мріємо…
Світлана ДУМСЬКА.
На фото автора: Свято-Троїцький собор височіє у самому центрі містечка.