Нещодавно голова Ковельського міськрайонного суду В’ячеслав Лесик розглянув справу, котра для багатьох наших краян має стати повчальною. Адже пенсіонер із с. Люблинець (назвемо його Іван Іванович) власним гірким прикладом показав, як за одну мить можна собі життя поламати, а в іншого – забрати.
Іван Іванович дожив до того часу, котрий називається спокійна зрілість, бо чоловікові виповнився 51 рік. Щомісяця отримуючи від держави стабільну пенсію розміром 1400 грн, ніяких особливих проблем не мав. Хазяйнував у власному господарстві. От, власне, і всі доходи.
Клопіт, щоправда, був із рідними. Адже його старенька мама вже без стороннього догляду не могла. Та й дружина – інвалід ІІІ групи загального захворювання – потребувала чоловікової підтримки.
Загалом життя, як-то кажуть, вдалося. Але все це перекреслив один вечір, одна поїздка, одна мить.
Перехиливши не одну чарку, о 9-тій вечора Іван Іванович вирішив проїхатися на своєму авто. «Своєму» – відносно. Адже власником машини «Мерседес-190» він не був: просто мав на неї довіреність.
Згодом, на судовому слуханні, чоловік зізнався, що взагалі рідко їздив автомобілем. Та й як інакше, коли навіть водійських прав не виробив. На тверезу голову чоловік, не маючи ні прав, ні практики, відмовився б їхати взагалі або принаймні рухався з максимальною обережністю. Та випари алкоголю зробили своє.
Начебто їхав нешвидко (як потім підтвердила експертиза – 50-60 км за год.). Проте коли прямував Люблинцем по вул. Ковельській, не помітив, як прямо перед машиною опинився велосипедист, котрий рухався ближче до центру дороги в попутному напрямку.
Іван Іванович запізно скерував машину вправо і передньою лівою частиною автівки збив велосипед. І так, що чоловік, який перебував на двоколісному, отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Як констатували фахівці судово-медичної експертизи, від закритої черепно-мозкової травми і ушкодження шиї з поперечним переломом другого шийного хребця, та ще й розриву спинного мозку жертва померла відразу на місці ДТП.
Під час судового слухання зазначалося: пенсіонер із місця пригоди втікати не став. Навпаки, дочекався, коли сюди прибули наряд міліції та рідні загиблого, й відразу зізнався у скоєному.
Щодо постраждалого велосипедиста, то чоловіком той був молодим, 1979 р. н. Народився та проживав у с. Люблинець. Мав дружину, двох дітей. Старший син після закінчення школи освіту продовжував здобувати в Ковелі на платній формі навчання. Донька ще й атестат про середню освіту не встигла отримати. Сам велосипедист працював робітником вагонного депо в Ковелі. Дружина офіційного місця роботи не мала. Як люди кажуть: домогосподарка. Отож, доходи в сім’ї були не високі. А після втрати годувальника жінці із двома дітьми взагалі довелося б непереливки…
Доки тривало розслідування, проводилася транспортно-трасологічна експертиза, чекали висновків, справа потрапила до Ковельського міськрайонного суду, минуло понад три місяці.
Оскільки Іван Іванович до скоєння ДТП мав репутацію законослухняного громадянина, то під варту його не брали й запобіжним заходом обрали взяття на поруки.
І ось 51-річний пенсіонер опинився на лаві підсудних за вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.
Попри те, що один чоловік позбавив життя іншого, та ще й осиротив двох дітей, слуги Феміди вирішили бути лояльними до підсудного, адже сталося все це з необережності. Вони зважили на те, що пенсіонер мав на утриманні і стареньку маму, і дружину-інваліда. Врахували його сприяння в розкритті злочину, повне визнання своєї вини та щире каяття. Крім того, чоловік компенсував сім’ї загиблого матеріальну і частково моральну шкоду (ще до моменту розгляду справи в суді він добровільно виплатив потерпілій 20 тис. 300 грн). Відтак удова сама просила суддів зглянутися над винуватцем ДТП, не карати його суворо і не садити до тюрми.
Тому під час судового слухання слуги Феміди спершу прийняли рішення позбавити пенсіонера волі строком на 5 років, а потім на підставі ст. 75 ККУ засудженого звільнили від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо Іван Іванович протягом трьох наступних літ не скоїть нового злочину.
Як і кожен умовно засуджений, пенсіонер не має тепер права виїздити за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції. Сюди ж він мусить повідомляти про зміну місця свого проживання та періодично з’являтися для реєстрації.
Та тепер для чоловіка (який на момент слухання справи ніде, до речі, не працював) чи не основним питанням стали гроші, котрі він зобов’язався виплачувати сім’ї загиблого. А це – майже 90 тис. грн!
Від самого початку пенсіонер оплатив похорон збитого ним велосипедиста й через трохи власним коштом встановить на могилі пам’ятник.
Удові ж повинен компенсувати моральну шкоду (це майже 18 тис. грн).
Оскільки син загиблого здобуває освіту на платній формі навчання, то зараз це також на відповідальності пенсіонера (загальна сума за навчання становить 29 тис. 600 грн, а вносити кошти необхідно щороку у серпні – по 7 тис. 400 грн).
25 тис. грн моральної шкоди зобов’язаний виплатити винуватець ДТП доньці велосипедиста. А крім того, щомісяця має їй перераховувати по 1 тис. грн до досягнення дівчиною або повноліття, або 23-річного віку (якщо та буде навчатися).
До суми, що її винуватець ДТП зобов’язаний виплатити сім’ї загиблого, треба приплюсувати судові витрати, проведення експертиз тощо.
То чи вартує горілка того, аби через неї мати тяжкий гріх і довічні борги?..
Оксана БУБЕНЩИКОВА.