Події 1942 – 1943 років, що відбувалися на теренах Волині, продовжують бути каменем спотикання в українсько-польських стосунках. Нещодавно стало відомо, що Сейм Республіки Польща має намір ухвалити резолюцію, котрою вояків ОУН УПА поляки офіційно визнають «злочинними організаціями, які вчинили геноцид польського населення «східних кресів» 1939 – 1947 років». Логічною реакцією на відповідну ініціативу стало ухвалення звернень до української влади від органів місцевого самоврядування. Днями ідею звернутися до Верховної Ради України та Міністерства закордонних справ підтримали депутати Луцької міської ради.
Отож представницький орган влади Луцька не лише висловив ноту протесту, а й вимагає, аби так само вчинило й відповідне міністерство, українських парламентарів же прохає звернутися до Польського Сейму із закликом відмовитися від спекулювання на складній темі та припинити втручатися у внутрішні справи України.
До слова, за відповідний проект рішення обранці луцької громади проголосували без дискусій та затяжного обговорення.
Заява щодо намірів Сейму Республіки Польща ухвалити антиукраїнську резолюцію.
«Луцька міська рада висловлює глибоке обурення та категорично засуджує наміри Сейму Республіки Польща ухвалити шовіністичну за змістом та антиукраїнську за суттю постанову про визнання ОУН–УПА «злочинними організаціями, які вчинили геноцид польського населення «східних кресів» 1939-1947 років».
В той час, коли в останні роки помітно налагодились польсько-українські стосунки, зроблено суттєвий прорив у міждержавних відносинах, – депутати польського Сейму зайняли неочікувано жорстку антиукраїнську позицію.
Депутати Сейму Республіки Польща повинні усвідомити, що подібні проекти ухвал грають виключно на руку Кремлю. Маємо розуміти: загострення україно-польських стосунків вигідне тільки геополітичним інтересам Російської Федерації.
Така ухвала фактично перекреслює добросусідські рівноправні міжнародні відносини України та Польщі. З боку польської сторони на українців знову чиниться шалений тиск із метою покласти всю відповідальність за події 1942-1943 років на Волині на українську сторону.
Волинь пам’ятає про трагічні події 1943 року не тільки з наукових трактатів та публікацій у пресі. Ще живі учасники тих подій, які дивом врятувалися від трагічної загибелі. І чи не в кожній волинській родині живе пам’ять про «діяння» загонів Армії Крайової, які боролися проти права українців на власну державу.
Формулювання, які вживає польська сторона в проекті ухвали, є цілковито неприйнятними та суперечать історичній правді. Від них віє ознаками польського колоніалізму, шовінізму та ксенофобії, втручанням у внутрішні справи суверенної держави та прагненням нав’язати чужих героїв чи заборонити іншій нації вшановувати своїх. Крім того, у проекті ухвали Сейму містяться ознаки територіальних претензій до України.
Ми, депутати Луцької міської ради, переконані, що Польському Сейму потрібно було би покаятися перед українцями за багаторічну політику окупації та знищення української ідентичності, а не ухвалювати постанови подібного змісту.
Вважаємо своїм обов’язком нагадати депутатам вищого законодавчого органу Республіки Польща про те, що з середини XIV століття Польща здійснювала послідовну загарбницьку політику щодо українського народу. Польща неодноразово брала участь у розподілі українських територій, підписувала договори, які позбавляли українців права на власну державність, здійснювала колонізаційну політику, вдавалася до різноманітних форм соціального і національного гноблення, утисків української мови, школи та церкви. Крім того, була причетна до депортацій і репресій українців, етнічних чисток на землях їхнього компактного проживання. Рішення про це ухвалювалися на найвищому державному рівні, і ця політика тривала понад шість століть – з середини XIV до середини ХХ століття.
Останні події у Польщі свідчать, що депутати Сейму та польська влада взяли курс на замовчування злочинів, здійснених Армією Крайовою та іншими польськими збройними формуваннями, а також фактично відмовилися засудити операцію «Вісла». Позиція польської сторони у питанні оцінки українсько-польської війни 1943 року не сприяє встановленню рівноправних стосунків між двома народами та суперечить історичній правді. Напевно, депутати Сейму забули, що Волинь – українська територія. І зовсім не українці прийшли на польські етнічні землі з метою їхньої анексії. Також обурення викликає той факт, що споконвічні етнічні українські землі у проекті ухвали пропонується назвати «східними кресами» та «малопольщею». Це все дуже нагадує рецидиви польського імперіалізму. Таке враження, що хтось навмисно готується спровокувати нове протистояння та посіяти ворожість у стосунках.
Українцям також не доведеться вибачитися перед Польщею за Богдана Хмельницького, Івана Гонту, перед Росією – за Виговського і Мазепу, перед татарами – за Івана Сірка, перед Німеччиною – за вояків УПА, зрештою – за всіх тих, хто не давали можливості зайдам-окупантам спокійно грабувати і знищувати українське населення та поневолювати український народ.
Подібні ініціативи польської сторони суперечать принципу добросусідства між двома народами. Прагнення польської сторони оголосити борців за незалежність України «злочинцями» завдасть непоправної шкоди міждержавним відносинам та зруйнує взаємопорозуміння між націями, досягнуте в попередні роки.
Не Україна має просити вибачення за дії УПА, що стала на захист українського населення на перекреслила загарбницькі наміри поляків стосовно українських земель в роки Другої світової війни, а Польща – за дії своїх загонів, які боролись на українських етнічних землях проти права нашої нації на свободу та незалежність за «Жеч Посполіту від можа до можа».
Світлана ГОЛОВАЧУК.
На фото: 19 квітня 2013 року волиняни вшановували пам’ять жителів с. Красний Сад (Горохівський р-н), котре в квітні 1943-го винищили загони Армії Крайової та польських колоністів із Андріївки та Марусі, заручившись підтримкою гітлерівських окупантів.