Екс-прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко продовжує відбувати призначений їй семирічний термін позбавлення волі. Щоправда, вітчизняні тюремники проявили в цьому випадку чудеса милосердя і, на відміну від сотень тисяч інших ув’язнених, перебуває вона не за колючим дротом колонії, а – у харківській залізничній лікарні. Там вона вже не один місяць із допомогою німецьких лікарів намагається покращити стан здоров’я, котрий різко погіршився після позбавлення волі. Щоправда, її палату надійно охороняють, а контакти Юлії Тимошенко із зовнішнім світом суттєво обмежено.
Взагалі погано, що колишні політики та державні діячі після того, як втрачають посаду та владу, неодмінно стають об’єктами посиленої уваги правоохоронців. Проте варто пам’ятати: навіть два однаковісіньких полковники за своєю суттю є представниками зовсім інших систем. Тому, наприклад, при Юлії Тимошенко на чолі СБУ був Олександр Турчинов, міліцією керував Юрій Луценко, а закривав згодом відновлену кримінальну справу – тодішній Генеральний прокурор Геннадій Піскун. Чи варто зайвий раз нагадувати, що ці люди навіть у кошмарному сні не могли собі дозволити хоча б пальцем поворухнути, аби це не сподобалося тій самій Юлії Володимирівні? А чим кращі їхні попередники? А учні? Тому, як це не прикро, слід визнати: мундири однакові, а одягають їх зовсім різні люди…
Вчорашнім соратникам Леді Ю., щоправда, зараз не до філософських розмірковувань із приводу сенсу життя чи пошуків відповіді, чому виявився безрезультатним їхній же заклик «Справедливість є, але за неї треба боротися!». Геннадій Піскун під приводом післяопераційної реабілітації зник у безкрайніх просторах Західної Європи. Юрій Луценко перебуває за ґратами в чоловічій колонії м. Мена, що на Чернігівщині, де йому запропонували посаду бібліотекаря. Один лише Олександр Турчинов на коні – разом із новим вождем Арсенієм Яценюком координує дії опозиції у Верховній Раді України.
Але куди прямує той «кінь»? І чому тягне воза із соратниками Юлії Володимирівни куди завгодно (навіть до Луцька), тільки не до воріт Качанівської колонії?
Питання ці, мабуть, поволі вже перестають хвилювати більшість населення України, бо воно стало свідками «другого сезону» кіноепопеї під умовною назвою «Павло Іванович та інші». Згадайте, яку потужну «Громаду» розбудував по всій державі (в тому числі й на Волині) колишній глава уряду Павло Лазаренко! А коли з панамським паспортом спробував накивати п’ятами та потрапив в американську тюрму, то від «Громади» залишилися тільки ріжки та ніжки. І однією з перших залишила безвладного та безпорадного Павла Івановича та ж Юлія Володимирівна…
Пригадую, як, працюючи власкором газети «Киевские Ведомости», був свідком доволі тривалого, але ефективного процесу визволення з неволі тодішнього власника видання Михайла Бродського. Проти нього за часів Президента Леоніда Кучми порушили якусь кримінальну справу – й арештанта помістили в СІЗО. Редакція не сховалася в кущах, а системно почала працювати на те, щоб, врешті-решт, Михайло Бродський не тільки вийшов на волю, але й виграв на дострокових виборах в одному з київських округів та став народним депутатом України! Зрозуміло, що одних зусиль газетярів було би замало, але в комплексі з іншими аргументами це дало результат.
А тепер спробуймо проаналізувати, чому такими недолугими є спроби домогтися звільнення Юрія Луценка і Юлії Тимошенко у нинішніх її захисників? Чи не тому, що насправді мало хто з них взагалі зацікавлений у досягненні позитивного результату? Представники Європарламенту Алєксандр Кваснєвскі та Пет Кокс, яких призначили координаторами у справі Леді Ю. між владою та опозицією, хоча б зуміли перевести засуджену з колонії в лікарню. А який толк від новоспеченого лідера «Батьківщини» Олександра Турчинова? А чим можуть похвалитися народні депутати, які пройшли під егідою Юлії Тимошенко до парламенту? Тільки кілька жінок на чолі з Олександрою Кужель здійснили хоча б спробу ознайомитися з умовами перебування своєї колеги в заґратованій палаті. А інші?
Схоже, Юлія Тимошенко їм потрібна, але не тут, на волі, де вона здатна поламати багато планів своїх, так би мовити, соратників та виправити не одну їхню помилку. А так вона, як забальзамоване тіло Леніна для кількох поколінь комуністів: зручно клястися у вірності його вченню, проте свобода робити під портретом вождя все, що заманеться. Припускаю, що за таких обставин «газовій принцесі» доведеться ще не один рік відбувати покарання за схвалені нею кабальні умови постачання газу з Росії. І чим далі, тим менше залишатиметься охочих за «бідну Юлю» замовити слово…
Володимир ДАНИЛЮК.