Закони Старого міста

Про Старий Луцьк, територію Державного історико-культурного заповідника, останнім часом часто згадують. І влада, і представники громадських організацій, і засоби масової інформації. Зрештою, воно й не дивно, бо далеко не кожне місто може похвалитися наявністю такої перлини, як, наприклад, замок Любарта, котрий внесено до переліку семи чудес України. Щоправда, ейфорія від визнання швидко минає. Натомість зостається чимало запитань: скільки коштів потрібно на реставрацію пам’яток і які з них потребують порятунку вже сьогодні, навіщо територію Старого міста так активно забудовувати і чому бовваніють на території заповідника пустки-розвалюхи? Всі ці та чимало інших запитань адресували директорові Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку Павлові Рудецькому. 

Павло Аркадійович розповів про те, які ідеї вдалося реалізувати за 10 місяців роботи (призначили пана Рудецького на посаду директора у липні 2012-го, після того, як попередній керівник ДІКЗ Тарас Рабан написав заяву про звільнення за власним бажанням із займаної посади). Поділився Павло Рудецький і планами. Одначе часто наголошував: слідує букві закону. Воно й зрозуміло, зважаючи на те, що у попереднього директора із цим виникали серйозні проблеми.

Одначе початок розмови визначив не цей момент. Нещодавно на Замковій площі утворилося провалля в один із підземних ходів. На місце одразу виїхав і Луцький міський голова, і комунальні служби, і спеціальна комісія, до котрої входили археологи.

– Дійсно стався провал, – розповідає Павло Аркадійович. – Це трапилося приблизно о восьмій ранку. Місце огородили, аби до нього не мали доступу пішоходи. Одразу ж створили оперативну комісію із представників відділу охорони культурної спадщини облдержадміністрації та Луцької міської ради, облуправління архітектури. Отвір – метр квадратний. Коли розчистили й зняли бруківку, то побачили, що відкрилися залишки підвалу 18 століття. У штаті заповідника працює археолог, котрий усю цю інформацію зафіксував: зробив акт обстеження підвалу. То – не підземні ходи, як почали говорити. У 18 столітті Замкова плаща мала значно менший розмір. Де утворився провал, були приватні садиби волинської шляхти, луцьких міщан. Тож знайдене – частина господарської споруди, про що свідчить форма кладки, склепіння й структура цегли. Розмір – два на три метри. Поруч розміщена газова труба великого об’єму, тобто раніше там уже проводили роботи. 

– Швидше за все, далося взнаки перевантаження площі. Функціонування Центрального ринку, який розташований на території заповідника, призводить до перевантаження приватним транспортом, навіть вантажним вулиць та зокрема площі. Остання та площа по вулиці Данила Галицького (колишній Ринковий майдан), перетворені на автостоянки. При цьому дорожнє покриття пошкоджено. Зверталися ми до Луцької міської ради, аби було введено обмеження руху транспорту на території заповідника, аби на Замкову площу пускали лише автомобілі й автобуси з туристами. Доцільно зробити платну стоянку. Тоді якісь кошти отримував би й заповідник, а на площі проводили би масові заходи,  що зменшило б навантаження на замок . Таку ідею підтримали ректор Волинської Духовної Семінарії, протоієрей –  Рустик Капауз та настоятель римо-католицької церкви релігійної громади Св’ятих Петра і Павла – отець Павло Хомяк.

– На Замковій площі. Так не заважатимемо руху транспорту. Зараз 90% автомобілів перед замком – або осіб, які приїхали на ринок, або тих, котрі там працюють. Проблема, що для базару парковки не передбачено. Тож не раз на Замковій площі – стільки машин, що туристичному автобусові ніде зупинитися. Це не може не впливати на імідж міста. 

– Ми не застраховані від такого. Навантаження на площу не змінюється. Врахуйте й те, що свого часу бруківку клали не для автомобілів, а для гужового транспорту.

– Появі провалля на площі передував обвал кількох рядів цегли на залишках стіни Окольного замку. Про це навіть розповідали всеукраїнські телевізійні канали. В якому стані пам’ятка? 

– Варто окремо говорити про Луцький замок, тобто верхній замок, та про стіну Окольного замку. За замок скажу таке: зараз пам’ятка перебуває в задовільному стані. Виготовлено кошторис на заміну дерев’яного перекриття й дерев’яних елементів – це галереї, сходові марші. Пройшов час і місцями гонт затікає. Подали пропозиції на Київ через облдержадміністрацію, аби цього року нам виділили кошти на реставрацію цих конструкцій.

– Відповідно до кошторису – 1 мільйон 700 тисяч гривень. Правда, це не стільки реставрація, як заміна частково втрачених елементів. Повний обсяг робіт обійшовся би у понад три мільйони. Й то – за цінами трирічної давності. Якщо нам нададуть кошти, то зможемо вберегти замок від затікань та руйнування, а також убезпечити туристів. Ще один момент – крипти церкви Івана Богослова. 

– Вони не просідають. Коли їх перекривали, було допущено прорахунки. Та й природні фактори – опади та повінь – впливають. Наразі є затікання води, тому ми закрили крипти. Думаємо відремонтувати перехід під ними, бо це – безпека туристів. Хоча перехід – одна із родзинок замку. Тому у планах – продовження маршруту від церкви Івана Богослова до виходу, що під вежею. Це – про замок. Ще одне – цього року плануємо відремонтувати в’їзний міст. Вже маємо матеріали. Що ж до стіни Окольного замку та вежі Чарторийських, то проблему підняв Петро Троневич. Виступав по усіх каналах, розповідаючи, що стіна – в аварійному стані. Також було створено спеціальну комісію, котра вивчала це питання. Стіну потрібно укріпити, провести протиаварійні роботи, чим займається управління архітектури облдержадміністрації. Окрім того, необхідно накрити якоюсь покрівлею, (котра б гармонійно вписувалася), аби стіна не руйнувалася. Перший етап на цьому шляху пройдено: силами заповідника та учнів Волинського технікуму Національного університету харчових технологій прибрали гілля та вирубали дерева, аби сніг не затримувався й вода не пішла згодом під стіну. Надалі має бути спільна робота міста й області. Цього року заплановано спільними зусиллями адміністрації заповідника, дієцезії римо-католицької громади, технікуму та міської влади створити прохід  до Вежі Чарторийських і фрагменту стіни Окольного замку, облаштувати територію та обладнати вхід до крипт (підземель) костелу Св’ятих Петра і Павла.  

– Чув про таку пропозицію.

– Звісно. Тим паче, що фінансування бракує. Аби утримати штат заповідника, здійснювати якісь роботи щодо паспортизації, виготовлення проектної документації, необхідні кошти. Звичайно, їх потрібно самотужки заробляти. Наведу приклад: нещодавно Державний Історико-культурний заповідник у місті Луцьку, отримавши подяку від організаторів за проведену роботу, взяв участь у першій регіональній туристичній виставці «Перлини Західної України: фортеці, замки і палаци», яка відбувалась у Кам’янці-Подільському (дійство проходило в тамтешньому замку). Там ми побачили дуже багато цікавого. Працює кав’ярня, атракціони для стрільби з лука чи карбування монет. Тобто – це те, що в сфері культури прийнято називати платними послугами, які, згідно з постановою Кабінету Міністрів України, нам дозволено здійснювати. Є цілий перелік платних послуг, які можуть надавати заклади музейного типу. Там передбачено ті ж парковки. Тому ніхто нічого не порушує.

– Будемо використовувати. Але людська психологія подібного не сприймає: мовляв, як таке можливе, аби робити на замкові комерцію! Простий приклад – селянська хата. Якщо там не живуть люди, то заводяться миші. Така ж ситуація із пам’ятками, якщо їх не використовувати, то вони занепадатимуть. Тому я – за використання, але на законних підставах. Якщо говорити про ідею депутата про облаштування кімнати для молодят… До цього ставлюся з легкою іронією. У вежі ж немає ні каналізації, ні опалення. Що ж до використання замку, то воно має бути максимальним. Так привабимо туриста. Нині ж ситуація не зовсім оптимістична: 80% населення Волині взагалі не були на території пам’ятки. 

– Аби на території Старого Міста розпочати будівництво, потрібне в першу чергу рішення сесії Луцької міської ради. А ще – маса погоджень: від дирекції заповідника до органів охорони культурної спадщини. Далі – розробка проекту. А тоді лише буде дозвіл на будівництво.

– Звичайно. Хіба що хтось на приватній території, де й проживає, добудував якогось сарайчика. Площа заповідника – 41 гектар. І люди тут жили з давніх-давен. Щось переходило у спадок, щось збудовано ще у 60-ті роки минулого століття до створення заповідника. Тому, якщо господарське приміщення застаріло, то, певно, мешканці мають право звести нове. Не говорю про захоплення землі, бо на це є контролюючі органи. Інше питання: багато будівель зведені в радянські часи й згодом переобладнані під житло, де навіть немає елементарних умов. Тому люди й шукають виходу із ситуації – добудовують якогось клаптика. Але на всі ці речі потрібні дозволи.

– На Братковського вже нічого не будують і не будуватимуть. Це питання знімається одразу. Особа, котра мала намір щось зводити й сподівалася отримати дозвіл (а це було ще в період роботи мого попередника), не отримала згоди від міської ради. 

– Його приберуть і зроблять газон. Про будівництво на Кафедральній, 13 скажу таке: документи, які я бачив, свідчать, що все зроблено згідно з чинним законодавством. Археологи мають дообстежити підвали. Забудовник, отримавши дозволи з міністерства й погодження від міської влади, збереже підвали й забезпечить до них доступ. Там може бути і кафе, і клуб, і музей, і галерея. А над ним, відповідно до проекту, – житлово-офісний комплекс. Тож я не бачу жодних проблем. Територію слід використовувати, бо інакше ніхто до нас не поїде. Сьогодні ж навіть на території Старого міста фактично ніде випити чашку кави. Є генеральний план, яким ми керуємося. Там чітко показано, яка ділянка підпадає під забудову, яка – під регенерацію, які пам’ятки потрібно реставрувати. То – головний документ, за яким розвивається заповідник.

– Ми зверталися в усі можливі органи. Маємо чималу переписку. Жодної відповіді не отримали. Всі посилаються на конфіденційність інформації. Буцімто заповідник не є тією організацією, що має право отримувати відповідні відомості. Зверталися у бюро технічної інвентаризації,  прокуратуру, облдержадміністрацію та міську раду, але безрезультатно. Не можемо встановити власників будівель і ділянок, аби хоча б з’ясувати, що мають намір робити в подальшому: продавати, будувати. Потрібно повідомляти господарів, що то – пам’ятка, яку свідомо доводять до руйнування. А то все каміння летить у наш город: мовляв, не працюємо, але… 

– Не зовсім. Якби я отримав імена власників, то міг би звернутися до них із офіційним листом. Не виконали вимог? Тоді – в прокуратуру. А так мої руки зв’язані. Чутки – одне, а документи – інше.

– Насамперед – документацію на проведення ремонту у замку. Далі… Проведено внутрішні роботи у Стировій вежі. Її можна використовувати для розміщення експозицій та для огляду відвідувачів. Окремо – про паспортизацію пам’яток. Якщо об’єкт немає паспорта, то він фактично нічого не вартий. Сьогодні ця справа дуже дорога, але можемо виготовляти документи самостійно, маємо для цього і фахівців, і засоби. Невдовзі всі об’єкти, розташовані на території заповідника, будуть паспортизовані. Окрім того, проводимо заходи, аби залучити туристів. Минулого року відбувалося багато заходів, зокрема джазовий фестиваль. Організували конкурс дитячих малюнків, присвячених дню Святого Миколая. Провели на високому рівні концерт, присвячений дню народженню Лесі Українки. Зібралися відомі діячі культури. Півроку експонувалася виставка «Святині Волині». Завдяки співпраці з Митрополитом Луцьким і Волинським Української православної церкви Ніфонтом Музей книги поповнився факсимільним видання Луцького Євангелія (сер. ХІV ст.) та повнимо зібранням творів і листів Миколи Гоголя в 17-ти томах. А архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій, подарував музею унікальне факсимільне видання Пересопницького Євангелія, яке є національною святинею українського народу, та ще одне унікальне видання – подарунковий варіант – «История Государства Российского» Миколи Карамзина. У 2013-му плануємо багато заходів. Насамперед – традиційну академічну наукову конференцію «Любартовські читання». Зберуться вчені з усієї країни, котрі вивчають Луцький замок й мають доступ до архівів та джерел. Також на цей рік заплановано провести в рамках святкування 725-річчя хрещення Русі спільно з Українською православною церквою акцію – театралізоване дійство. Зібрані кошти підуть на потреби онкохворих дітей. Звичайно, ще й місто планує проведення традиційних фестивалів.

– Раніше такого не було. Але питання я піднімав. Пообіцяли вирішити його позитивно. Багато не хочемо – лише вартість вхідного квитка. Для замку Любарта – це 10 гривень для дорослого, а для дитини – 5. Повертаючись до зробленого: вдалося налагодити співпрацю з релігійними громадами, котрі працюють на території Старого міста. Націлюємо людей на те, що будь-яка діяльність має бути погодженою, не суперечити чинному законодавству. Як результат – виготовляють документацію на реставрацію домініканського монастиря силами релігійної громади. 

– Із яким відчуттям?.. Можу сказати лише одне: посаду запропонували – і я погодився. Відчуття? Потреба працювати, але виключно в рамках закону, аби потім не виникало ніяких колізій. Тим більше, що робота для мене не нова: працював у краєзнавчому музеї, у відділі охорони культурної спадщини облдержадміністрації. Тож аби стабільність, допомога і підтримка, то можна щось робити.  

– Ну, не знаю, підпільне воно чи ні… Зараз там нічого не відбувається, і це дуже погано. Приміщення потрібно ремонтувати. Підвал затопило. Відкачували воду. Думаю, там варто розмістити якийсь заклад. Офіційний. Така моя точка зору. Може бути і клуб, і кав’ярня, і дитяче кафе. Самотужки ми цієї будівлі не зможемо реставрувати. Була створена комісія, оглянула й дійшла висновку: потребує ремонту. Коли ж прийде підприємець, який отримає від Фонду Держмайна України право на оренду підвальної частини приміщення, він буде зобов’язаний утримувати його в належному стані та крім того сплачувати орендну плату, 50% відсотків якої буде йти на розвиток заповідника, а це – кошти на паспортизацію, ремонт.

– Через ажіотаж та надмірний інтерес до заповідника у зв’язку з подіями, на які ви натякали, – ні. Мало того, будь-яку мою заяву з цього приводу громадськість сприймає скептично. Мовляв, знову  щось творять! Але чого б не облаштувати кафе? Що в тому поганого? Не дарма кажуть: коли не знаєш, як правильно зробити, роби згідно із законом. Оцим принципом треба керуватися. Все просто.

– Я вірю в таку ідею. Але маю своє бачення. Коли на Луцьк туристичний працюватиме обласна й міська влада, депутати, адже вони можуть звертатися до центральної влади, то буде толк. Ще одне – чому не писати проекти й не вигравати гранти? Заповідник же – частина міста. Є наукові установи, університети, котрі вивчають це питання, а жодного кроку не зроблено. Те, що є співпраця із головою облдержадміністрації, міським головою, заступниками з якихось конкретних питань, – супер. Добре, що влаштовуємо спільні акції з управлінням туризму Луцької міської ради. Але… Відповідне управління не зможе реставрувати пам’ятки й ремонтувати дороги. На це мають бути кошти, й кошти інвесторів. Отут і треба працювати над залученням інвестиційних грошей. До прикладу, Хотинський замок отримав кілька мільйонів гривень у рамках проекту. І фінанси ці підуть саме на замок.

– Будемо це робити. Питання в іншому: Луцьк виділяє кошти на охорону пам’яток, та вони йдуть виключно на місто, але не на пам’ятки заповідника, ніби вони розташовані поза його межами. Розумієте? Отож. На завершення хотів би сказати: лише тоді привабливим буде замок, заповідник і місто, коли всі виконуватимуть свої обов’язки. Збирати наради, говорити, а згодом ставити галочку, що захід провели, – не вихід. Потрібні конкретні справи. Бо за цим – імідж міста й області. Тоді й приїдуть туристи!