Від слів семилітньої дівчинки, котру нещодавно вдочерили, розплакався весь персонал торгового центру.
Під час візиту до Ківерців почула від працівників служби у справах дітей райдержадміністрації чимало розповідей про долі сиріт за живих батьків.
Добре, що нині на державному рівні намагаються виправити помилку радянської політики відчуження, котра торкалася і дітей: адже клеймо вихованця інтернату позначалося на подальшому житті кожного з них. Тепер – усе інакше: з часом таку форму опіки планують ліквідувати взагалі, а натомість усіх сиріт прилаштовувати у прийомні сім’ї та будинки сімейного типу. Для прикладу, у Ківерцівському р-ні майже 75% діток охоплено сімейними формами виховання. Відтак серед них – і ті, батьки котрих хоча не відійшли у вічність, утім не мають діла до своєї малечі. Працівники служби у справах дітей запевняють: роблять усе для того, аби горе-батьки схаменулися і нарешті подбали про власне чадо. Втім, як не прикро, досить часто любов до зеленого змія є дужчою за любов до своєї кровинки.
– Скільки би не працювали, не в усіх сім’ях досягаємо результатів, – розповідає начальник служби у справах дітей райдержадміністрації Наталія Скубій. – Минулого року до суду направили 20 справ про позбавлення батьківських прав. Проте продовжуємо роботу з батьками і після цього, адже, можливо, в майбутньому вони переглянуть своє життя. Для прикладу, позаторік одна з матерів звернулася до суду, і їй надали дозвіл для спілкування із дітьми. Ще один випадок: сім’я була дуже проблемною. Працювали з нею впродовж кількох років. Коли ж сказали жінці, що позбавимо її прав на дитину, та схаменулася і пройшла курс лікування. Згодом навідалися туди, аби подивитися, як живеться дітям. Були вражені: там, де була антисанітарія, – чистота і порядок, їсти наварено, в хаті натоплено…
Інших методів, окрім бесіди, у профільних служб немає. Тож коли не вдається вплинути словом, вдаються до кардинальних заходів – звертаються до суду.
Одна жіночка зовсім не дивилася ні за собою, ні за дітьми, поки їх не відібрали. А згодом явилася до інтернату: працівники навіть не впізнали її. Почала доглядати за собою, навела лад у домі…
Буває, що переосмислити своє життя вдається і наркозалежним. Завідувач сектору з питань опіки служби Лариса Міщенко розповіла, що одна жінка знайшла спасіння у вірі в Господа. Згодом вийшла заміж, забрала дітей із притулку й народила ще одне маля.
Та окремі матері анітрохи не переймаються, коли їх позбавляють батьківських прав. Вони, перепрошую, немов дітородні фабрики: забирають одне маля – народжують інше. Працівники служби пригадують одну таку жінку: народила кількох дітей у Ківерцівсьому р-ну, тоді поїхала у Рожищенський. Словом, материнство для неї, як не прикро, – лише бізнес, бо ж гроші за народження дитини платять не малі.
Найбільше зворушила історія однієї дитини, котра після втрати матері мешкала з бабусею. Втім жінка не приділяла дівчинці належної уваги, позаяк зловживала спиртним. Представники служби у справах дітей регулярно зустрічалися з опікункою, викликали на засідання комісії. Коли ж казали жінці, що позбавлять прав на онуку, та благала, аби не робили цього: то ж, мовляв, її надія, єдина втіха після смерті дочки. Запевняла, що виправиться, та слова розходилися з ділом: випивала ще більше, всі гроші, отримані на дівчинку, спускала на алкоголь. Тож дитину з горе-родини все ж забрали, а згодом її удочерила порядна сім’я, в котрій уже виховувалося двоє власних дітей. Дівчинка здивувала своєю самостійністю: у сім років уміла прати та ще й радила новоспеченій матусі, який порошок краще купувати.
– Згодом ця сім’я приходила сюди. Ви би бачили, як дитинка пригортається до прийомних батьків – немов до рідних! Розповідали, як поїхали купувати одяг: продавець запитав, що, мовляв, потрібно? Батько каже: все, бо дитина тільки-но з притулку. А ця дівчинка ходила, оглядала, а тоді каже до продавців, перехожих: «Подивіться, які в мене добрі мама і тато. Як добре, що вони є». Усі не могли стримати сліз, – повідала Наталія Петрівна.
В одному із сіл Ківерцівщини проживали чоловік із дружиною: ніде не працювали, час від часу випивали, та з батьківськими обов’язками якось справлялися. Згодом жінка народила третю дитину. До пологового відділення вона потрапила у нетверезому стані. Дізнавшись про такий інцидент, соціальні служби навідалися до горе-батьків додому. Побачили страшну картину: немає електрики, приміщення не опалюється. Як у такі умови повертатися породіллі з малям?! Прийняли рішення відправити новонародженого у будинок маляти, а батьків зобов’язати тим часом навести лад у хаті. Та подружжя тільки відтягувало час. Ремонтом не займалися, постійно перебували в запої. Одне з чергових застіль закінчилося трагедією: дружина вдарила чоловіка ножем. Вирок Феміда винесла немалий – 5 років позбавлення волі. А чоловік після одужання аж ніяк не схаменувся, а навпаки – почав випивати ще більше. Тож і двох старших діток забрали до школи-інтернату. Яке щастя, що незадовго всіх трьох усиновила одна сім’я.
За словами пані Скубій, у районі надалі існує проблема щодо створення нових прийомних сімей, оскільки фактично немає офіційно працюючих подружніх пар, охочих узяти на виховання дітей, а ті, хто звертається, як правило, не мають офіційного заробітку або ж відповідного житла. Надіємося, з часом проблема вирішиться. Адже стільки ще діток у черзі за сімейним затишком і теплом!..
Ірина ВОРОБЕЙ.