Різке збільшення резонансних злочинів наводить на думку, що призабуті банди убивць часів повоєнної розрухи та немилосердні рекетири «перебудованого періоду» пройшли реінкарнацію і знову взялися за криваве ремесло.
Проаналізувавши події останніх місяців, можна помітити одну дуже характерну особливість: кількість убивств, пограбувань, розбійних нападів і крадіжок в особливо крупних розмірах постійно зростає. Причому злочинці діють, як правило, посеред білого дня та все активніше застосовують вогнепальну зброю.
Не встиг розвіятися запах порохових газів після пострілів у столичному торговельному центрі «Караван», де загинуло кілька охоронців, як самого вбивцю знайшли з кульовим отвором у голові. Не було шансів вижити в мера кримського селища Сімеїз Кирила Костенка: його кілер розстріляв із автомата Калашникова прямісінько в салоні автомобіля. А у випадку з ліквідацією цілої родини харківського судді та колекціонера Володимира Трофимова наслідок ще страшніший: душогуби відтяли й забрали із собою голови 4 жертв. Не на жарт злякався й відомий київський бізнесмен Вадим Рабінович, під автомобілем якого спрацював вибуховий пристрій: потерпілий заявив, що це наслідок вимагання в нього крупної суми грошей та системних кривд представників єврейського народу, до яких він має честь належати…
На цьому тлі стають безбарвними, проте аж ніяк не менш жахливими регулярні напади злочинців на банківські установи та ювелірні крамниці. Причому якщо на шляху нападників хтось заважає, вони без роздумів застосовують усі можливі форми насильства.
Чому ж криміналітет знову піднімає голову?
Вочевидь, проблема полягає не лише в ефективній (чи не дуже результативній) роботі міліції, хоча, звичайно, стиль та методи наших правоохоронців вже давно далекі від ідеалу. Річ в іншому: резонансні злочини минулих років, розкрити які так і не вдається, стали своєрідним каталізатором розгулу бандитизму. Якщо, наприклад, досі ніхто не знає, що насправді сталося з екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком, то хіба ми можемо сподіватися на те, що довідаємося про замовників та виконавців ліквідації лідера Народного Руху України і одного з кандидатів у Президенти України В’ячеслава Чорновола? А раз немає таких відповідей, то їхня відсутність і спонукає все більшу кількість злочинців до зухвалих протиправних дій.
Чи можна зупинити наступ нащадків революційних експропріаторів?
Мабуть, що так. Але для цього треба не тільки навчитися ловити злочинців, але й належним чином карати їх за скоєне. Гуманізація кримінальної відповідальності сама собою нічого не змінює. Яка різниця – 10 років позбавлення волі чи 15 присудять убивці, адже його жертві життя ніхто не поверне, а сам він за колючим дротом пройде не курс перевиховання, а ще один курс тюремного університету з підвищення злочинної кваліфікації? Який толк потерпілому, в котрого вкрали, наприклад, автомобіль і продали по запчастинах, якщо навіть після оголошення вироку винний ніколи не зможе компенсувати потерпілому моральної та матеріальної шкоди?
Вочевидь, найдієвіший спосіб протидії кримінальному світові – не тільки адекватна боротьба з уже існуючими злочинцями, а й комплекс заходів із унеможливлення поповнення їхніх монолітних лав новими елементами. Але для цього кожна людина повинна побачити реальні переваги кращого життя без порушення законів над примарами збагачення за чужий рахунок чи вирішення проблем за рахунок фізичної ліквідації неугодних. Іншими словами, якщо ми із захопленням продовжуватимемо дивитися на розкішні автомобілі злодюг, то ми ніколи не помітимо краси та гордості велосипедиста, котрий їде поруч. Якщо шикарний особняк та його крутий власник – це ледь не еталони для наслідування, то ніколи не відчуємо щирості та гостинності мешканців скромних квартир у звичайних «хрущовках». І якщо це все продовжуватиметься, то наша рабська психологія породить ще не одного вурдалака, здатного не тільки красти бюджетні гроші, але й гнати на продаж самогон, грабувати сільмаг чи відбирати силою бабусині пенсії…
На злодійському жаргоні «малина» – місце для розваг, притон; «екс» – розбій, пограбування. Слова, здавалося б, мали назавжди залишитися лише в спеціалізованих тлумачних словниках. Але вони, на жаль, все частіше стають складовою частиною нашого щоденного лексикону… І це – найстрашніше.
Володимир ДАНИЛЮК.