Інфляційні процеси в Україні стабілізовано, тож найближчої перспективи сподіватися на девальвацію національної грошової одиниці не варто. Відтак будуть в обігу вже звичні для кожного купюри номіналом від 1 до 500 грн. Але за цією звичкою не помічати очевидних речей ховається нова проблема: буквально на порожньому місці ми власними руками готуємо пастку, в яку згодом самі ж і потрапляємо!
Недавно, розглядаючи паперові українські гроші, помітив закономірність відсутності будь-якої логіки в роботі творців, які розробляли ескізи. Судіть самі: на одногривневих та двогривневих купюрах – князі періоду Київської Русі. Богдан Хмельницький прикрашає 5 грн, Іван Мазепа – купюру номіналом 10 грн…
Здавалося б, логічний ряд присутній, бо йдеться про державних діячів, котрі мали певний стосунок до виникнення та розвитку нинішньої Української держави. А потім державотворчі потуги художників і банкірів, які представляли на затвердження чергові проекти, мабуть, почали вичерпуватися. Ні сіло ні впало – на зелененькій 20-гривнівці намалювали портрет письменника Івана Франка, який за всієї поваги до його патріотичної життєвої позиції в умовах тодішньої Австро-Угорської імперії та великої літературної спадщини, залишеної всім українцям, ніяких посад, що мають стосунок до нашого державотворчого процесу, не займав. Натомість маємо 50-гривневі купюри із зображенням першого Президента УНР Михайла Грушевського, що символізує спробу повернутися до увічнення державних мужів минулого.
Спроба ця виявилася останньою. Далі – 100 грн із Тарасом Шевченком і 200 грн – із Лесею Українкою. Звичайно, якщо вважати період служби Тараса Григоровича в москалях чи участь його як художника в різних експедиціях, фінансованих із казни царської Росії, часом, який підпадає під визначення «робота в органах державної влади та управління», то, звичайно, якась мотивація вибору саме цієї персоналії для оформлення стогривневих грошей присутня. Але для мене особисто (і, смію припустити, в цьому я не одинокий) Великий Кобзар – це, перш за все, світоч українських Його Величності Слова та Культури. Так само й Леся Українка, котра походила із заможної шляхетської родини й залишила по собі нетлінний слід як вишуканої поетеси та незрівнянного майстра прози: вела світський спосіб життя і не більше… Навіть до Устима Кармалюка їм обом дуже далеко…
Вершиною алогічності, думаю, треба вважати появу банкнот із «найгрубшим номіналом»: 500 грн. Це ж треба було додуматися: прикрасити Григорієм Сковородою, який за життя відмовився від багатьох матеріальних благ і став мандрівним філософом, найбільшу за номіналом купюру!
Чим це пояснити? Не знаю. Можливо, браком чітких моральних чи ідеологічних орієнтирів… Бо якщо вже говорити про державних діячів міжвоєнного періоду, то, крім Михайла Грушевського, в нас були Павло Скоропадський і Симон Петлюра, які не тільки формально, але й реально очолювали відповідні державні інституції. Як люблять казати емігранти, «тяглість» від них перебрав Уряд УНР в екзилі (другий Президент – Степан Витвицький, третій – Микола Лівицький), а останній керівник – Мико́ла Плав’ю́к – навіть передав носіям української влади в особі Леоніда Кравчука естафету вітчизняного державотворення. З іншого боку, нехай маріонетковими, але офіційно визнаними урядами УРСР із 1918 до 1947 р. керували Микола Скрипник, Георгій Пятаков, Християн Раковський, Влас Чубар, Панас Любченко, Михайло Бондаренко, Дем’ян Коротченко, Леонід Корнієць і Микита Хрущов… Ніхто з них не вартий нашої уваги?
Тому не знаю, що намалюють в ескізі 1000-гривневої. Варіантів кілька: або в глибині віків почнуть шукати якогось поета чи музиканта українського походження, або віддадуть перевагу, приміром, житомирянину Сергієві Корольову, чия ракета вивела на навколоземні орбіту космічний корабель із першою людиною на борту. Логіка буде присутньою в обох випадках, але і тоді «грошова концепція» зазнає чергового краху. Бо в інших цивілізованих країнах готівкові гроші різного номіналу створюються на основі якоїсь генеральної ідеї. Американці, наприклад, увічнюють своїх мертвих Президентів. Поляки – своїх королів і князів…
Тому коли Голова Правління Національного Банку України підписуватиме влітку нинішнього року нові серії банкнот середнього номіналу, вищевикладена проблематика перед ним не стоятиме. Але це абсолютно не означає, що вона буде вирішена, коли її ніхто не вирішуватиме… Хіба що відпаде сама по собі, коли або нас остаточно проковтне російський митний союз зі своїм «рубльом», або Україну нарешті запишуть в ЄС, де панує євро…
Володимир ДАНИЛЮК.