З головним лісничим Черемського природного заповідника ми зустрілися вдруге. Цього разу дещо при незвичайних обставинах.
Андрій Олександрович був дещо заклопотаний підготовкою до телезйомок, що їх мав робити відомий телевідучий Дмитро Комаров, що не так давно побував у нашому краї. І все ж якусь хвилину для розмови викроїти вдалося.
– Працюю у заповіднику з 2019 року, – просто мовить Андрій Олександрович. – До того лісівників у моєму роду не було. Батько працював пилорамником, мама за професією кухар. Я практично, мабуть, перший обрав фах стережника дібров.
– Чому саме лісова галузь, чим вона сподобалася найбільше? Десь недалеко жили біля лісу?
– Наше дитинство фактично проходило біля лісу. Збирали гриби, ягоди. Жили в Маневичах. А навколо селища лісу дуже багато. Тому, можна сказати, що на цьому фоні і склався вибір професії.
– Потяг до збирання лісових дарів з роками не зник?
– Він, на мою думку, лишається з кожним, хоча я, можливо, не такий сильний грибник чи ягідник. Але коли десь побачиш гриба, то чому б його не взяти та не пошукати більше?
– Ліс у вашому заповіднику своєрідний, де не можна ні ягід, ні грибів збирати.
– Такі вимоги регламентуються законодавством про заповідники. Маємо право лише на фото лісового посланця природи, яке можемо довго зберігати в альбомі, аби дивитися самому та знайомим показувати. Такі ось обмеження.
– За два неповні роки Ви, напевно, обійшли всю територію і знаєте кожен куточок заповідника? Який з них найбільше подобається?
– Відразу якось і важко визначитися з відповіддю. Та все-таки найбільше, мабуть, подобається біля озер Черемське і Редичі. Тут найкращі краєвиди. Пояснити не можу чому, але так є. Деревостани та вода навіюють якесь умиротворення та діють заспокійливо. Загалом у лісі можна багато чого цікавого побачити. Або звіра, або цікаву пташку та ще й почути її спів.
– Який вид дерев є переважаючим?
– В основному це сосна, хоча є і дубові, і грабові, і вільхові насадження.
– Цікаво, яка температура води у ваших озерах, яку площу вони займають, чи є в них якась живність та рослинність?
– За такою детальною інформацією треба звернутися до наших науковців. Вони це знають краще і скажуть точніше. Скажу лише, що вода має характерне жовтувате забарвлення у зв’язку з тим, що озера оточені торфовищем. Купатися я, приміром, не ризикнув би. Якщо бобри плавають, то хай. Птиця водоплавна також сідає. Я б не відважився.
– Екологічну чи екскурсійну стежку, що простягається заповідником, всю проміряли своїми кроками?
– Так. Екологічну стежку проходжу періодично. Оглядаємо, щоб все було в порядку для проведення еко-освітньої роботи , іноді щось треба підлагодити, поправити.
– Якщо зайти у ліс звичайний і заповідної зони, де будь-яка діяльність заборонена, різниться відчувається, коли бачиш захаращеність в одному і порядок в іншому? Розумію, що в даному випадку діють інші правили та вимоги, але якось незатишно, коли дріб’язок валяється під ногами. Можете порівняти повітря вашого заповідника з тим, що на лісозаготівельних ділянках?
– Звичайно, що воно більш чистіше та насиченіше киснем у заповідній зоні, де ніякої людської діяльності нема тривалий період. Там, де присутній людський фактор, ліс лише чистіший, нема такої захаращеності, яка притаманна заповідникам. Є відмінності і щодо рослинності. Вона у нас від первозданності. Її тут оберігають і захищають.
– Що можете сказати про вік деревостанів, є у заповіднику старожили?
– Це треба було б заглянути в таксаційний облік. У ньому є точні дані. Нещодавно ріс дуб-велетень, але нині від нього лишився один пеньок. Віджив своє і скорився долі. Є окремі дерева, вік яких, думаю, тягне на сто, а то й на сто п’ятдесят літ. На це вказують їх діаметри. Самому стало цікаво, треба буде переглянути наявну документацію.
– У заповіднику Ви працюєте у сімейному тандемі разом з дружиною?
– Саме так. Вона науковий співробітник, а я фактично, як колись лісова охорона, в державній службі охорони природного заповідного фонду. Нагляд за всім здійснюють наші працівники, які стежать за дотриманням усіх правоохоронних та протипожежних заходів. У їхніх обов’язках не допускати в ліс людей, які можуть топтати рослинність та полохати звірів заповідника. Він тут має почуватися вільготно.
– Якихось надзвичайних випадків за період Вашої служби не траплялося, що хтось або звіра застрілив, або сосну зрізав?
– Ні, чогось подібного не траплялося. Бог милував від таких любителів природи. Періодично інформуємо людей, що заповідник є унікальною територією і знаходиться під охороною державі, тож будь-які види діяльності суворо заборонені. Люди мають цінувати те, що потрібно зберегти для багатьох майбутніх поколінь незайманість нашої природи.
Порозмовляв Олег ЛОКАЧУК.