Як через конфлікт районних енергетиків та сільського дядька 90-річній вдові інваліда війни доводиться доживати віку в темноті.
Ніна Чміль народилася одразу після Першої світової, пережила Другу світову, колгоспи, той рейвах, що після них зостався, вивела в люди трьох синів… А тепер каже: краще вже на Сибір, ніж у рідній їй Нічогівці терпіти таке свавілля. До «Волинської газети» з проханням допомогти старенькій мамі, до оселі якої в с. Нічогівка Маневицького р-ну вже другий місяць світло підвести нормально не можуть, зателефонував її син Володимир із Умані. З вікон його квартири видніються прекрасні краєвиди Софіївського парку. Натомість стара мати у Нічогівці з темних вікон своєї хати бачить зовсім інше… Правило «моя хата скраю» (а будинок, де мешкає 90-літня, майже не ходяча дружина покійного фронтовика, дійсно – крайній на одній із бічних вулиць села) тут грає не останню роль.
Біля хати журналістів зустрічав Микола Чміль. Звичайний сільський господар із Нічогівки. Заклопотаний буднями. Руки – порепані. Обличчя обвітрене… Так склалося, що судилося йому не лише тримати все хазяйство на своїх плечах, а й доглядати за старою ненькою та дружиною. 90-річна матір – стара і немічна. Дружина, яка понад 30 літ відпрацювала сільською медичкою, нині теж ходить «із табуреткою». А ще ж хазяйство – корова, кінь, свині… Аж ніяк не зрадів, коли до цього всього додалися ще клопоти з енергетиками.
4 березня у село навідалися працівники ківерцівської мехколони. Затіяли ремонт лінії електропередачі, міняли старі дерев’яні опори на нові бетонні… Дроти познімали – і поїхали… Два тижні мешканці двох вулиць сиділи без світла! Поки ж то в енергетиків знайдуться сили й можливості навідатися знову до Нічогівки. Терпінню селян можна тільки дивуватися. Я й не уявляю, що мало б статися в місті, аби при каганцях дві вулиці стільки часу провело! Але тому, напевне, й Нічогівка, що нічого на противагу чужій байдужості, нехлюйському ставленню до виконання своїх обов’язків та елементарній неувазі до людських проблем селяни вдіяти не можуть. Аж ось повернулися електрики, однак світло з’явилося не в усіх оселях, які були відключені від енергопостачання на час ремонту. Чим завинила перед долею старенька Ніна Чміль, сама не відає. Але саме її домівку залишили без світла. Воно було б і нічого, але жінка за дня собі ради дати не може. А як це робити вночі при каганці?..
– Ось лінія силова. Бачите? – тлумачить ситуацію Микола Чміль. – У моєму хліві стоїть лічильник, звідти проводи йшли на всі хати. Головний інженер до нас приїхав із Маневичів і каже: «Слухайте, ми вас будемо штрафувати. Ви нашими стовпами користувалися, бо кинули на них кабелі». «Хлопці, – кажу я. – Пробачте, але це робилося ще тоді, коли батько покійний був живий. Ваші ж робили. Такий інженер Рибак підключав. То ж не я сам!». А тепер виходить, що маю платити за те, що не робив?! Тепер інше: он бачите – опора на подвір’ї? Це вони поставили. Від землі до кабелю має бути не менше як 3,20 метра. Тут усього 2,60, тобто – не відповідає нормам. Оце як усе почалося, прийшов із РЕСу чоловік, каже: «Ямочку прокопайте, щоб усе відповідало нормам, а як розмерзнеться і ви купите кабелі, прокопаєте рівчака, тоді ми приїдемо й підключимо». Я сказав, що купляти не буду! Не буду!!! Мати стара, батько воював, невже то нормально отак поводитися з людьми?!
Конфліктують із енергетиками у цій родині не вперше. Телефонну лінію кілька літ тому проводили, теж до сварки дійшло. Однак Микола Чміль запевняє: сваритися йому аж ніяк не хочеться. Хочеться елементарного – справедливості та щоб мати стара не гнила у хаті без світла. На свій страх і ризик Микола Максимович провів світло до хати матері самотужки. Як міг, накинув дроти, прищіпками прикріпив… Навряд чи така «аматорська лінія електропередачі» є безпечною для життя. Адже через подвір’я і дорослі ходять, і діти… Сама ж вдова інваліда війни ніяк втямити не може: чому стільки катавасії через банальні стовпи і дроти? Роками вона жила у цій оселі разом із чоловіком – ніхто ніяких претензій не виставляв.
– Що тепер робити? – питає старенька, як тільки ми переступили поріг її оселі. – Хай вже лучше на Сибір везуть, ніж отак…
Хто правий, а хто ні у цій ситуації – розібратися мають фахівці. Одне очевидно: нічого нам, українцям, себе до гурту цивілізованих країн приписувати, поки ми не здатні дружину фронтовика, яка доживає віку в забитому селі, забезпечити не ліками, не харчами, не матеріальними благами, а елементарним – світлом у хаті.
У пошуках правди ми звернулися до голови Маневицької райдержадміністрації Миколи Миронюка. У райдержадміністрації, каже він, про цей випадок знають. У відповідь на звернення органу виконавчої влади енергетики повідомили: вони абсолютно нічого не порушували. Мовляв, усі роботи до вводу виконують «ресівці», після вводу – господар оселі. Тому хоче Микола Чміль чи ні, а має …дочекатися, доки розмерзнеться, викопати рівчака, купити кабелю, а тоді запросити до себе фахівців – і світло у хаті 90-річної бабці буде законне. А ні – єдиний вихід: судитися з енергетиками. Все ж Микола Георгійович пообіцяв поцікавитися ситуацією, аби розібратися, чи можна допомогти цій мешканці району.
Доки інший син 90-річної вдови інваліда війни в Умані – Володимир Максимович – уже рихтується писати листи до Генпрокуратури (він переконаний, що не все законно у діях «ресівців»), у Нічогівці емоції киплять. Енергетики на поріг хати Ніни Чміль не ступали. А от сільський голова заходив, каже Микола Максимович. Поцікавився, чого це господар стільки галасу довкола світла робить… На тому й усе. Натомість ремонтна бригада 3 квітня приступила до заміни електроопор на інших вулицях. Приїхали, все познімали – і традиційно півсела сидить без світла. Коли чекати горе-електриків знову, невідомо. Із сумного досвіду Нічогівки можна припустити, що тижнів через два… Свою поведінку селянам, за словами мешканців, фахівці пояснили просто: у всьому винен … Микола Чміль. Бо, бачте, скаржитися надумав. Ото й терпіть.
Тим часом «Волинська газета» не полишає наміру запалити світло в оселі дружини фронтовика. Чим пояснюються такі дивні дії місцевих енергетиків і які причини, коли в холодну пору дві вулиці населеного пункту два тижні сидять без світла (і негода тут ні до чого), ми пробували з’ясувати у генерального директора ПАТ «Волиньобленерго» Анатолія Буріна. Однак не знайшов можливості Анатолій Олександрович пояснити ситуацію чи хоча б послухати, з чим посміли його потривожити журналісти. Через секретаря попрохав з’єднати з його заступником із технічних питань Василем Сервачинським. Однак наші спроби знову ж таки не увінчалися успіхом. Може, це й звичайнісінький випадок… І в обленерго зовсім не проти розповісти, чому енергетики районного рівня у селі почувають себе царьками та божками і так упевнено кидають у вічі сільському дядькові, що тому легше буде до хати старої матері світло з Умані провести, ніж порозумітися у Нічогівці?..
А тепер питання: за що проливав кров на фронті Максим Чміль? Щоби над його старенькою вдовою свої гірше окупантів глумилися?
Олена ЛІВІЦЬКА.
До теми
У той день, коли горе-енергетики знову «ремонтували» частину Нічогівки, минувши хату Ніни Чміль, у столиці Президент України Віктор Янукович проводив засідання Організаційного комітету з підготовки і відзначення 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
«Головним напрямком нашої роботи з підготовки та відзначення ювілею Перемоги має бути посилення державної турботи про учасників війни, інвалідів, вдів загиблих, осіб, які мають особливі заслуги перед батьківщиною, жертв нацизму… Це наш святий обов’язок», – наголосив глава держави.
Мабуть, про це маневицьким енергетикам та їхнім покровителям нічого не відомо…