Таких «маски-шоу» мешканці Волі-Ковельської Ковельського р-ну ще в житті не бачили. Вщипнути себе, чи, бува, не спиш, хотілося кожному, хто спостерігав за небуденною картиною. І те, що вона розгорнулася на обійсті сусіда-бізнесмена, додавало ще більшого адреналіну.
Люди в чорному, автомати, крики «Стояти!», «Руки за спину!» і – один за одним виходять якісь чужаки.
Хто вони? Звідки? Ніхто із селян гадки не мав, що за величезною бетонною загорожею відбувається дійство, в котрому замішані злочинці з Луганська і м. Ростова Російської Федерації.
А привела ділків у невеличке село Воля-Ковельська єдина мета – заробити. Причому швидко і багато.
Аби здійснити бізнес-мрію, зловмисники працювали не один день і навіть місяць. План був хоч і ризикований, але доволі простий: набрати дешеву робочу силу й налагодити нелегальне виробництво. Джерелом збагачення мали стати цигарки.
Цех із виготовлення фальсифікату найкраще було розмістити ближче до дороги й на території, де рух транспорту не викликав би уваги. Тож ділки звернулися до бізнесмена з Ковельщини Павла Івановича.
Підприємцем той був солідним. Прямо над трасою тримав баньку і (судячи з іномарок, які вдалося побачити за високою загорожею) заклад був не з дешевих. Відразу за парною – церковка, яку бізнесмен, подейкують, звів власним коштом. А поруч із закладами для тіла та душі Іванович утримував підприємство автосервісу, де і просторі бокси для ремонту машин, і (як виявилося потім) величезні підвали.
Саме вони і стали тим місцем, де російсько-луганські ділки вирішили розмістити цех із нелегального виготовлення цигарок.
Не відомо, скільки запропонували вони за оренду площі, але Іванович на їхню пропозицію пристав, і злочинний бізнес запрацював на «повну котушку».
Аби підроблені цигарки нічим не відрізнялися від оригіналу, аж із Києва привезли новітнє устаткування. Щоб інформація про злочинний бізнес не дійшла до місцевих жителів, 13-х працівників привезли з Луганської області, а решту – з-за кордону. Тутешній люд, який потайки споглядав «маски-шоу», навіть розповів, що серед затриманих бачили китайців. Але чутками, як-то кажуть, земля повниться.
Як згодом поінформували фахівці СБУ, фальсифікат виготовлявся в умовах максимальної конспірації. Найманці жили і працювали у підвалах. Покидати робоче місце суворо заборонялося. Кожен із них мусив чітко виконувати свої обов’язки. Перші сиділи за станками. Другі сортували товар. Треті прибирали. Завантажувати і розвантажувати машини дозволялося четвертим, адже вони могли налагодити словесний контакт із водіями фур.
Щоби все було тишком-нишком, територію контролював наглядач. Для цього на «автосервісі» встановили вишку (для повної картини не вистачало тільки колючого дроту і німецьких вівчарок).
Суддя Апеляційного суду Волинської області Олександр Матат, який згодом вів справу, підтвердив: у цьому випадку можна говорити й про елементи сучасного рабства. Бо умови, в яких жили найманці, – більш ніж жахливі. Люди цілодобово сиділи в темних підвалах. На вулицю їх ненадовго виводили тільки вночі, і то під пильним контролем наглядача. Спали там, де й працювали. Про раціон харчування та особисту гігієну можна тільки здогадуватися. І так тривало цілих вісім місяців!
Коли найманці, які мали громадянство України, опинилися на лаві підсудних, відразу було видно, наскільки вони залякані. Ті з підозрюваних, які під час досудового розслідування озвучили бодай якусь цінну інформацію, на суді від усього відмовлялися. Відповідаючи на питання суддів, вони стверджували: ніякого організатора в нелегальному бізнесі не було і вони самі запрошували своїх друзів та знайомих підзаробити. А щомісяця отримувати по тисячі доларів охочих вистачало. Коли ж торкалося деталей нелегального виробництва, підсудні називали тільки Івановича – людину, про яку вони чули, але жодного разу не бачили. Єдиний, хто безпосередньо контактував із Івановичем, був наглядач Єлохін. Проте й він на допитах говорив одне, а на суді – зовсім інше.
«Я не кажу, нібито ця справа шита білими нитками, але те, що розслідувати її можна було краще, – це факт», – зізнався в пізнішій розмові суддя Матат.
Недопрацювань, які на совісті правоохоронців, – чимало. Це стосується і неналежного допиту затриманих, і непроведене упізнання, і утримання підозрюваних в одному приміщенні, що категорично забороняється (таким чином можна домовитися про єдину псевдоверсію). Та основне – під час досудового слідства увагу зосередили тільки на виконавцях – заляканих трудягах, які у 21 ст. пішли в добровільне рабство. А от про організаторів та замовників нелегального бізнесу чомусь «забули». Єдина озвучена інформація – «їхні сліди ведуть до Росії». А якщо в Ростов, то надмірну скромність наших пінкертонів зрозуміти не важко: ростовська мафія вважається однією з найвпливовіших на теренах мінімум СНД!
Таким чином «верхи» злочинного бізнесу сховалася за кордоном, «низи» поїхали на Схід України та в Росію. А цапом-відбувайлом лишився волинський Іванович.
65-річний бізнесмен категорично заперечив свою причетність до підпільного виготовлення цигарок. Адже, за його словами, тільки дав дозвіл орендувати приміщення автосервісу. Однак усе, мовляв, у рамках закону – з відповідними угодами й підписами. А про інше він – ні сном ні духом.
Тільки ось його адвокат, яка представляла інтереси клієнта в апеляційному суді, була дуже не задоволена присутністю журналіста на судовому засідання. «Особисто я категорично проти! І не хочу, щоб ви писали про це в газеті!» – в різкій формі повідомила вона, коли разом чекали під дверима залу. Та оскільки засідання вважалося відкритим, то своє «фе» пані адвокат лишила при собі. А її реакція стала додатковим стимулом поїхати і особисто оглянути територію, за бетонною загорожею котрої діяли підпільні цехи.
Як стало відомо під час судового засідання, Іванович подовжує наполягати на своїй безвинності. І хоча вироком Ковельського міськрайонного суду чоловіка зобов’язали тільки сплатити штраф розміром 56 тис. 300 грн, бізнесмен просив скасувати і такий вердикт.
На користь свого підзахисного адвокат зазначила, що Івановича впізнав тільки наглядач, для пізнання використовувалося фото 20-річної давності, а в суді першої інстанції з’ясувалося, що ТОЙ Іванович був вищим і молодшим, а ЦЬОГО (тобто бізнесмена з Волі-Ковельської) наглядач уперше бачить.
Спростовував волинський підприємець і той факт, нібито свідомо пішов на угоду з організаторами злочинного бізнесу. «Мого підзахисного запевнили, що на орендованих площах будуть виготовляти одноразовий посуд. І в нього не було підстав у тому сумніватися», – під час засідання переконувала адвокат.
Проте домогтися закриття справи за недоведеністю обвинувачень їй так і не вдалося. Після тривалої наради колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області вирок Ковельського міськрайонного суду лишила без змін. «Якщо ви не згідні, можете подати касаційну скаргу», – зазначив головуючий Матат. А потім прокоментував таке рішення:
– Це дійсно тяжка справа. Але опрацювавши сім томів, я дійшов висновку, а колеги підтримали: підприємець із Волі-Ковельської не міг не знати про нелегальне виробництво, про що свідчать численні факти. Його фото 20-річної давності фактично не відрізняється від знімку, зробленого торік. Тож аргументи адвоката не стали вагомими настільки, аби визнати чоловіка невинним.
На підтвердження своїх слів Олександр Матат показав понад 20 світлин того, наскільки масштабним було виробництво цигарок, яке устаткування там використовувалося. Крім того, на території, де виготовляли цигарки, бізнесмен утримував власну дороговартісну техніку, будівельні матеріали тощо. Тож мав необхідність хоча би навідуватися на засекречений об’єкт.
А поїздка журналістів до Волі-Ковельської та спілкування з місцевими жителями стали ще одним аргументом на користь рішення служителів Феміди.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Від редакції. Цікаво: куди транспортували фальсифіковані цигарки? Якщо в країни ЄС (а для чого цех розмістили неподалік кордону?), то російською мафією та її українськими «подільниками» мав би зацікавитися ще й Інтерпол!