Щоразу, розмовляючи із селянами, цікавлюся, чи користуються державними дотаціями та можливостями регіональних аграрних програм, що дають змогу заробити копійчину на власній господарці. Селяни як вогню бояться бюрократії. І в тих населених пунктах, де їм є кому допомогти з оформленням необхідних документів і переконати у тому, що «не така страшна дотація, як її малюють», господарі дійсно використовують можливості сільгосппрограм. Та у більшості сіл одноосібники – сам на сам зі своїми клопотами. Бо на загадку про те, хто поспішає першим до сільського дядька, у якого корова розтелилася, відповідь одна: не місцевий ветеринар, не сільський голова, не працівник агроуправління, а… перекупник.
От і виходить, що на запитання, чому так поспішає народжене телятко збути під ніж замість того, щоб потримати у хліві та за це матити кошти з державної казни, селянин відповідає так, як, скажімо, Степан Любчик із с. Березна Воля Любешівського р-ну, з яким довелося розмовляти нещодавно:
– Ех… Та то сізіфів труд! – махнув спересердя рукою господар, у якого за спиною кілька гектарів колгоспних паїв…
І поки його не переконають у протилежному, він – правий!
Звичайно, стверджувати, що на аграрних дотаціях сільські дядьки одразу багатіють, – кривити душею. Але у профільному департаменті облдержадміністрації запевняють: позитивний ефект від роботи численних програм, спрямованих на підтримку дрібних аграріїв, – очевидний. Як доказ те, що держава перехопила одну з волинських ініціатив і взялася своїм коштом допомагати, наприклад, власникам сімейних родинних ферм. Разом із тим, у Мінагрополітики благословили на успішну реалізацію у 2013-му дотацію на молодняк ВРХ, а паралельно запровадили ще одну програму, яка передбачає відшкодування за здану на забій великовагову худобу (ВРХ та свині). Таким чином вимальовується намагання стимулювати селян через дотування всього циклу: від народження теляти – до реалізації вже чималенького бичка. Загалом, як повідомив під час нещодавньої селекторної наради керівник департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Горбенко, цьогоріч паспортом програми «Державна підтримка галузі тваринництва на 2013 рік» затверджено 650 млн грн. Минулорічні напрямки фінансування збережено (а це і відшкодування за збереження молодняку ВРХ, і підтримка родинних ферм, які утримують по три і більше корови, і забезпечення доїльними апаратами, стимулювання штучного осіменіння, відшкодування затрат на купівлю племінної худоби тощо). Від того, як спрацюють сільські ради, ветеринарні служби, районні управління, залежить, яку суму коштів вдасться задіяти на підтримку волинським селянам.
ПО ТИСЯЧІ ЗА ТЕЛЯ, ПО 1250 – ЗА БИЧКА
Щоби молочні телятка не поспішали продавати спекулянтам під ніж, торік уряд запропонував селянам просту схему допомоги: господарі, котрі утримують телят після 3-місячного віку, за кожні наступні три місяці мають від держави 250 грн (до досягнення 15-місячного віку). Загалом виходить по тисячі гривень на теля. Серед передумов – обов’язкова ідентифікація худоби. 27 тис. волинян торік скористалося коштами цієї програми. Із 33,5 млн грн, які надійшли з Державного бюджету для аграріїв, ці виплати сягнули 16 млн.
Програма працюватиме й 2013-го. В область уже надійшли перші гроші. Так, на дотації за збереження молодняку ВРХ (а конкретно – 14,5 тис. телят) претендують 12 тис. громадян. У коштах це – 4 млн 78 тис. грн.
Держава не диктує селянинові, як йому розпоряджатися його ж телям після досягнення ним 15-річного віку. .. Теля, на яке отримали дотацію, можна і продати, і подарувати. Однак аби у селянина був стимул не збувати молодняк, держава запустила в дію іншу схему дотування. Йдеться про ще одну програму – відшкодування за здану на м’ясопереробне підприємство великовагову (!) худобу. Власне, про її запровадження оголосили ще торік, проте відшкодування не проводилося. Натомість у 2013-му механізм запрацював.
«Головне – пояснити людям, що, продавши бичка гастролерам, вони втрачають 1250 гривень!» – наголошує заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк. І це, на його думку, основний аргумент на користь цієї програми. Отож, аби господарі, протримавши теля до 15-ти місяців, не поспішали його віддавати під ніж, власникам ОСГ та фермерам пропонують заробити на ньому вдруге. Як? Погодувати ще місяців зо три, здати на м’ясопереробне підприємство, отримати вторговані кошти, а разом із тим – трохи більше тисячі гривень з Держбюджету. Жива вага тварини, котру реалізовують на забій, повинна становити не менше 330 кг для ВРХ та від 100 до 150 кг для свиней (крім свиноматок та кнурів). На момент реалізації тварину необхідно ідентифікувати та зареєструвати. Таким чином за 1 кг живої ваги передбачено доплачувати 2,50 грн за молодняк ВРХ масою не менше 330 кг; 1,50 грн за свиней масою від 100 до 120 кг; 1 грн за свиней масою від 120 до 150 кг.
Ось як аргументував важливість цього механізму міністр АПК Микола Присяжнюк: «Цей новий напрямок державної підтримки є актуальним як у контексті розвитку кооперативного руху, так і для збереження виробництва м’яса. Адже така дотація здійснюється паралельно з виплатою за збереження та утримання молодняку ВРХ. Держава розробила необхідні умови для отримання цих коштів. По-перше, худоба має бути обов’язково ідентифікованою спеціалістом ветеринарної медицини, що посилить контроль за якістю та безпечністю м’яса. По-друге, оформлення та видача необхідних документів є безкоштовними. І по-третє, не потрібно збирати багато папірців – перелік необхідних документів максимально скорочено».
У третій декаді лютого був затверджений паспорт нової програми, після чого на місцях відразу включилися в роботу. Як запевняють у департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації, наразі перші 203,8 тис. грн за великовагову ВРХ нараховано для 77 претендентів. Механізм – дуже простий. Кожен, хто бажає отримати дотацію, може звернутися або в сільську раду, або в районні управління агропромислового розвитку.
ОДНІЄЮ НОГОЮ В ЄВРОПУ, ІНШОЮ – ДО … БУГАЇВ
Тим часом на фоні багатообіцяючої волинської тенденції до нарощування поголів’я ВРХ в окремих районах продовжує скорочуватися кількість худоби, зокрема й корів. Загалом, станом на 1 березня у агропідприємствах області утримується 27,5 тис корів (а всього ВРХ – 70,5 тис.). Це дещо більше, ніж торік. Але підстави для тривоги є, каже Юрій Горбенко. Так, у Ратнівському р-ні як і торік, цьогоріч зменшили поголів’я окремі господарства (усього на 340 голів): «Прип’ять» , «Гірниківський», «Замшани»… «Мінус» до показників минулого року зафіксований на Горохівщині. Зменшили кількість худоби в агропідприємствах Ківерцівського р-ну. Ці показники, стверджує керівник, говорять про недооцінку потенціалу розвитку тваринництва на теренах області.
Кажемо «потенціал», розуміємо «селекційно-племінна робота». Два взаємозв’язані процеси. Тут краще, ніж фразою з відомого російського мультфільму ситуацію не проілюструвати. Пригадуєте: «А много ль корова дает молока?»… І відповідь: «Та мы молока не видали пока…»
«Повільно й важко», – такими словами охарактеризував Юрій Горбенко процес тлумачення волинським господарям переваг селекційної роботи й штучного осіменіння. У сільгосппідприємствах штучним осіменінням охоплено понад 70% поголів’я від загальної кількості спарованого. Лише окремі, традиційно найбільш потужні структури всю худобу осіменяють штучно. Печальніша картина – в обійстях селян: за два місяці цього року – 962 голови ВРХ (22% від загальної кількості).
«Виходить, що ми однією ногою ступаємо в Європу, а другою … використовуємо доморощених бугаїв. Натомість польські аграрії давно вже «увірували» в штучне осіменіння. Продуктивність стада на 123 тисячі голів по воєводству становить 8, 3 тисячі літрів молока на корову, а в деяких хазяїв і більше», – резюмує директор профільного департаменту.
Щоб переконати населення та окремих аграріїв у необхідності штучного осіменіння, зроблено торік чимало: виділялися кошти на доплати технікам штучного осіменіння та власникам худоби, розширено мережу пунктів штучного осіменіння, впроваджено автоматизовану систему обліку селекційно-племінної роботи, проведено навчання техніків штучного осіменіння тощо. Однак зусилля не скрізь пішли на користь. Бо, як виявилося, є такі села, де відкриті пункти… простоюють. Тож виходить: гроші кинули на вітер?
Наразі в області 530 пунктів штучного осіменіння, 422 із них обслуговують поголів’я господарства населення. Торік додатково відкрито 18. В окремих сільських радах, де облаштували пункти штучного осіменіння (зокрема й коштом обласного бюджету), роботу цих об’єктів, за словами Юрія Мефодійовича, «не зуміли організувати». Це села Навіз, Переспа, Пожарки Рожищенського р-ну, Берестяне, Мощаниця, Човниця Ківерцівського р-ну, Лаврів, Зміїнець, Одеради, Торчин Луцького р-ну… Відсоток охоплення штучним осіменіння поголів’я у господарствах населення у деяких районах не дотягує до десяти… У лідерах – іваничівці (84%), ковельчани та селяни Горохівщини.
Заступник голови облдержадміністрації озвучив із цього приводу свою однозначну позицію: «Якщо пункти при сільських радах не працюють, ми їх заберемо і дамо тим людям, як будуть їх використовувати. Мені не треба нагород, мені треба, щоб дядько зрозумів, що від хорошої телички він отримає хороше теля. І, можливо, йому не треба буде п’ять корів тримати, а вистачить дві…»
Тим часом дзеркальним відображенням картини із осіменінням є показники надоїв. Якщо нині надій на корову в середньому по області сягає 4,2 тис. л, то підприємства, що застосовують лише штучне осіменіння, досягнули показників 7, 6 чи 5 тис. л від корови.
«Мене дивує позиція окремих ратнівських, рожищенських та інших керівників сільгосппідприємств. Що ви чекаєте з надоєм 2-3 тисячі літрів на корову? Навіщо мордувати землю і людей? Сьогодні ці господарства радо куплять ті, хто вміє хазяйнувати», – наголосив Віталій Володимирович під час нещодавньої селекторної наради. Між тим, статки сільського господаря й ефективність його корови теж напряму залежить від селекційної справи.
Нещодавно делегація очільників аграрної галузі області побувала за Бугом, знайомилася з досвідом польських тваринників та ветеринарів. Так-от… Польща у 90- му році теж мала надої на рівні 3 тис. 900 л на корову. Наразі ми відстаємо від сусідів на 20 літ. Тож наздоганяти доводиться семимильними кроками. І не в останню чергу цей процес залежить від того, чи зголоситься сільський дядько на цю сізіфову працю і скільки вартуватимуть його мозолі.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото Світлани ГОЛОВАЧУК.