Ніколи не думала, що відкрию для себе стільки нового у роботі звичайної районної бібліотеки. Але як тільки переступила поріг зовні сірої і типової книгозбірні, що у м. Рожище, зрозуміла: тут не лише не відстають від віянь часу, а й на крок випереджають. Хто не хоче пасти задніх у світі комп’ютерно-бібліотечних ноу-хау – ходіть із нами.
Безкоштовний вай-фай. Погодьтеся, дуже переконлива приманка для читача-користувача. То – перше, що впадає у вічі з написів у фойє. Друге – оголошення із відривними листочками. Але не зовсім просте. У переліку – новинки літератури. Почитав – зацікавився – залишив собі. До речі, скоро бібліотекарям доведеться чіпляти нове: помітно, що така реклама діє.
Прочиняємо двері у кабінет директора. Точніше – симпатичної директорки Світлани Осипчук (ми ж не зовсім звичайні відвідувачі, тому можемо дозволити собі знайомство із закладом саме звідси). Світлана Федорівна – двічі (чи навіть тричі) керівник. Вона очолює Рожищенську централізовану бібліотечну систему, куди належить 35 відповідних закладів. Також – директор Центральної районної бібліотеки м. Рожище. А ще займається методичною роботою – разом зі своїм заступником (директоркою дитячої бібліотеки) надають допомогу та фахові консультації сільським храмам книги.
– Минулого року виграли у конкурсі проектів „Бібліоміст”. Тож нині маємо 15 комп’ютерів на район, – не без ноток гордості у голосі розповідає Світлана Осипчук. – Намагалися подати Інтернет навіть у найвіддаленіші села, але це не завжди вдається, бо там просто немає покриття.
Часто влаштовуємо зустрічі з волинськими письменниками, проводимо різноманітні заходи до річниць. Усе викладаємо у своєму блозі. Маємо сторіночку у соціальних мережах «ВКонтакті», «Фейсбук».
Стоп! Власний блог районної рожищенської бібліотеки. Про це варто повідати в деталях. Тож слухайте і дивуйтеся: у цього блога вже майже 5 тисяч користувачів. І то – всього за рік існування! Відвідують його не лише українці, на сторіночку заходять гості з Росії, Німеччини, Нідерландів та США.
– То все наші дівчата так стараються, – зізнається директорка. – Вони вчилися цього з нуля…
І запевняю вас – непогано навчилися. Була на тому блозі, чимало цікавого про життя-буття бібліотеки і не тільки дізналася.
Поговорили-побалакали – разом зі Світланою Федорівною йдемо у читальний зал. Був обідній час, тож „клієнтів” іще тут не густо. Правда, одного з них моє журналістське око не могло не помітити: літній чоловік в окулярах гортав газетні сторінки – наша людина…
На черзі – відділення абонемента. Тут теж усі жіночого роду – книга й віддані їй працівниці. Не станемо розповідати, наскільки акуратно та ретельно все викладено на стелажах (відчуваються жіноча дбайливість та терпіння у цій делікатній справі), краще наголосимо на іншому: увагу привертають різноманітні написи, виведені талановитими руками майстрині.
– Звісно, можна все це зробити на комп’ютері, але ж воно тоді не те, – каже Світлана Федорівна, помічаючи моє захоплення.
І тут не можна не погодитися.
Поспілкувалися ми і з двома Галинами – чорненькою і біленькою. Про кого говорили? Та про читачів, звісно ж! Бо вони для цих бібліотекарок – сенс усього. Чи не кожного знають в обличчя, відають про особисті літературні уподобання.
– От Олексій Терещук, – розповідає Галина, котра чорненька. – Він 43-го року народження. Ми добре знаємо цього чоловіка. Прийде – завжди настрій підніме, новий анекдот розкаже. Раз на тиждень книгу бере, не рідше.
– А найстарший – Степан Дудік. Він із 32-го року, – додає Галя, яка біленька. – Теж не рідше заходить. Василь Козловський – найбільш активний читач. Уявляєте, він щотижня бере 7-8 книг – і все встигає перечитати. Прийде – ще й розкаже, про що там і де пишуть. У нього формуляр – як книга, тільки всіх разом узятих жанрів.
Тепер – іще одна порада від рожищенських бібліотекарів, котра стане корисною кожному навіть удома: біля комп’ютера завжди треба класти книгу. Адже Інтернет – річ вибаглива, він не завжди швидкісний, тож частенько доводить чекати, поки відкриється потрібна сторінка. От користувач (особливо, якщо це ваша дитина) мимоволі розгорне її й погортає сторінки.
– У нас же тепер не лише читачі, а й користувачі, – констатує факт Світлана Федорівна. – І останніх – значно більше. Тож наше завдання – зробити, аби користувач став ще й читачем. Бо ж комп’ютер втомлює і виснажує, а під час читання людина справді відпочиває. І жодною суперсучасною електронною книгою свіже надруковане видання, у якого приємно шелестять і пахнуть сторінки під час їхнього гортання, ви не заміните…
Чим та як іще креативні бібліотекарі заохочують своїх „клієнтів”, котрих нині храм науки, на жаль, невпинно втрачає? Та просто! Наприклад, на базі бібліотеки створюють клуби за інтересами. Їх у районі – чимало: на 35 книгозбірень таких – 27. Окрім того, стараннями та завдяки ентузіазму бібліотекарів діють різноманітні гуртки: від плетіння бісером, лозоплетіння до лялькарства та театральних. Діти, особливо у селах, де не надто великий вибір дозвілля, з превеликим бажанням тут займаються.
Світлана ДУМСЬКА.