Парадокс долі: Патріарх Московський і всея Русі Алексій II, який помер 5 грудня 2008 р., і Папа Римський Бенедикт XVI, який із 1 березня 2013 р. добровільно пішов у відставку, на земну стезю служіння Господові на чолі різних християнських церков починали за дуже схожих обставин!
Мало того, під час Другої світової війни обидва мали стосунок до військових підрозділів вермахту. Юний Олексій Рідігер (походив із древнього німецького роду) був послушником у естонських храмах, де годували солдатів 1-ї дивізії Російської визвольної армії, що діяла в складі вермахту. А Йозеф Ратцінгер був призваний у гітлерівську армію, де служив зенітником аж до моменту добровільної здачі в американський полон…
Звичайно, жодних аналогій проводити між православним Патріархом та римсько-католицьким Папою проводити не можна. Хоча б тому, що Алексій II мав вплив на значно меншу частину пастви, ніж Бенедикт XVI. А ще через те, що до керма церков вони прийшло в абсолютно різні періоди їхнього розвитку: московський Патріарх став біля керма у червні 1990 р., коли почався крах Союзу, внаслідок чого значна частина вірян у тій же ж Україні відмовилися юридично та духовно підпорядковуватися Алексію II. А ватиканський Папа, обраний главою Римсько-католицької церкви світу, після смерті свого попередника Іоанна Павла II, у квітні 2005 р. отримав у своє розпорядження доволі монолітну і впливову структуру та можливість розвивати багато стратегічних починань та ініціатив.
Хоч би там що, але й Алексій II, і Бенедикт XVI належать до когорти священнослужителів найвищого рівня, від позиції та рішень яких у християнському світі залежало багато. Власне, як і від діяльності їхніх наступників. На чолі РПЦ став Патріарх Кирило, проте досі такого впливу і пошани, як у його попередника, він не набув. Та й спосіб життя у них зовсім різний…
Хто після Бенедикта XVI заступить на престол Папи Римського, наразі невідомо, адже все залежить від позиції конклаву, куди входять найвпливовіші католицькі єпископи. Проте вже зараз можна говорити про необхідність набагато продуктивнішого діалогу між християнськими церквами та потребу на порядок вищої взаємодії у вирішенні глобальних проблем людства. Багато що залежатиме від офіційної позиції Ватикану, який і для себе, і для мільйонів вірян повинен напрацювати чіткий алгоритм поведінки в сучасних умовах глобалізації. Люди повинні зрозуміти, чому церква з одного боку, наприклад, рішуче виступає проти абортів, а з іншого – закриває очі на множинні факти перебування при владі в багатьох європейських країнах людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, котрі навіть не приховують своєї гріховності.
Не все ідеально і всередині церков. Наприклад, людям дуже важко зрозуміти, чому єпископи та митрополити, які за своїм статусом є ченцями, володіють величезними земельними ділянками, мешкають мало не в царських апартаментах, годинники на їхніх руках коштують більше, ніж звичайна людина здатна заробити за все своє життя, а автомобілі переважають за всіма своїми компонентами навіть транспорті засоби президентів? І чи не час зосередити увагу на інших, більш Богоугодних справах?
Наприклад, потребують дієвішого захисту християни, котрі проживають на територіях, де більшість населення – люди інших віросповідань. Бо первіснообщинна агресія, яка регулярно виникає в країнах третього світу і жертвами якої стають десятки тисяч мирних людей, потребує дієвої реакції. Причому не звичними для великих держав методами бомбардувань та наземних «миротворчих» операцій, а посиленням діалогу з ієрархами з числа іудеїв, мусульман та буддистів.
Для налагодження тіснішого діалогу з паствою можна застосовувати й новітні технології (наприклад, відкрити персональну сторінку в якійсь із множинних соціальних мереж), проте знову, як і в старі добрі часи, на порядок денний виходить необхідність безпосереднього діалогу з кожним вірянином. Треба, образно висловлюючись, наважитися вийти з церкви до людини, а не чекати, як зараз, допоки вона сама зробить крок назустріч. Саме в тому й полягає особлива та дуже відповідальна місія священиків усіх церков та конфесій, бо саме за ділами їхніми, а не за статусом оцінює паства кожного з них окремо й усіх разом узятих…
Тому християнський світ чекатиме обрання нового Папи Римського з особливим нетерпінням. Бо насправді це очікування змін на краще, що в інтересах і людини, і церкви.
Володимир ДАНИЛЮК.