Вчитель,
порадник, товариш
Віктор
Петрович Симонович – депутат Камінь-Каширської районної ради, ексдиректор ДП
«Любешівагроліс», хоч і перебуває на заслуженому відпочинку, але активно
цікавиться життям рідного селища, вболіває за природні багатства та лісові
угіддя. Ми зустріли його у НПП «Прип’ять-Стохід». Виявилося, його теперішній
керівник Василь Корець – один з найперших учнів Віктора Петровича. Той брав молодого
спеціаліста на роботу.
– Як це було? – цікавимося.
– Василь прийшов молодим спеціалістом. Прийняв його на
посаду інженера охорони і захисту лісу. Згодом він пішов на підвищення,
працював головним лісничим, директором кількох лісогосподарств, навіть у селищній
раді, а ще був заступником голови, а відтак і головою райдержадміністрації. Ми
давно спілкуємося, дружимо сім’ями.
– Скільки ж
у Вас, Вікторе Петровичу, учнів?
– Ніколи їх не рахував, але немало. У мене працював Петро
Костючик, потім був директором лісгоспу в Старій Вижівці… Багато хороших добрих
людей вийшло в люди. Приносили й досі приносять користь суспільству. Серед них
є як молодші, так і старші.
– Чи з
багатьма із них підтримуєте такі щирі стосунки, як з Василем Трохимовичем?
– Щодо дружби з Василем Трохимовичем, тому сприяла сама
доля. Живемо разом в одному містечку. Життя весь час нас пов’язує. Спілкувалися
весь час, коли Василь Трохимович директорував, був головою
райдержадміністрації… Виникали різні
питання і їх потрібно було вирішувати спільно. Так і зараз.
– Йде війна!
Як Ви, Вікторе Петровичу, сприйняли її?
– Боляче. Як і весь український народ. Зустрічалися ж з
росіянами і білорусами, от що прикро. Думаю, і там, і там є люди нормальні.
Просто до влади прийшли такі, яким хочеться невідомо що. Мало їм землі, ще
чогось… Маю на увазі путіна, його оточення і так далі. Прикро, що так…
– Ви завжди
молоді душею, підтримуєте і підбадьорюєте своїх ровесників і молодших колег. Пригадую,
як свого часу на Водохреща одним з перших занурились в озерну купіль. А там же
саме розгулялася сніговиця…
– Ніхто не хотів іти, поки я не пішов. Пішов я і всі за
мною пішли. Усі директори… – трохи задумується і роздумливо додає: – Душа
моя, яка була, – лісівнича, така й зосталася. Трохи насторожує реформа… Звичайно,
лісова галузь на місці стояти не може, але насторожує, як це воно буде з
громадами, з народом… Чи не кинуть цих людей… Щоб це не була якась
приватизація… Це мене насторожує і болить.
– Чи
потрібно було це робити під час війни?
– Ні! Реформу під час війни робити не потрібно було.
Потрібно було почекати.
– Чи
спілкуєтесь з колегами директорами?
– Так. Ось і
нещодавно привітав нашого колега Олександра Грицая, який очолює лісівничий
напрямок на Миколаївщині. Там тепер важко… Спілкуюся з директорами,
лісівниками… Нашими воїнами… Багато хто й до мене телефонує…
– Успіхів
Вам і многая літа.
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.